Блумеризм

Блумеризм – невдала спроба феміністок у середині ХІХ століття реформувати традиційний жіночий одяг, замінивши важкі жіночі сукні блумерами (bloomer), блумерсами (bloomers) або блумерським костюмом (Bloomer costume), який представляв собою коротку і доволі широку спідницю з панталонами (мал. 1).

Рис. 1. Блумерські костюми або жіноча емансипація. Малюнок початку 50-х років 19-го століття Джерело: The History Project University of California, Devis

Рис. 1. Блумерські костюми або жіноча емансипація. Малюнок початку 50-х років 19-го століття
Джерело: The History Project University of California, Devis

Термін «блумеризм» з’явився на честь і завдяки американській суфражистці Амелії Дженкс Блумер (Amelia Jenks Bloomer).

Амелія Блумер народилася в 1818 році в бідній сім’ї. дитинство її пройшло в Кортленд Каунті, Нью-Йорк. У віці 22-х років Амелія вийшла заміж за адвоката Декстера Блумера (Dexter Bloomer), саме він і підштовхнув її до думки писати статті для газети. Свою авторську діяльність Амелія почала в нью-йоркській газеті «Сенека-Фолс Каунті Кур’єр» («Seneca Falls County Courier»).

У 1848 році Амелія стала учасницею З’їзду за права жінок у Сенека-Фоллз (Woman’s Rights Convention at Seneca Falls). У 1849 році вона вже почала публікувати свої погляди у власному виданні – «Лілія» («The Lily»), що виходило раз на два тижні. Газета, основним зверненням до читачів якої був заклик до стриманості, з часом стала охоплювати все більш широке коло соціальних тем – від тверезості й утримання до прав жінок. Популярність видання несподівано стала йти вгору, і незабаром його тираж перевищив 4000 примірників. У своїй газеті Амелія публікувала і статті, присвячені жіночій моді. Блумер пропагувала Нову Гармонію 1820-х, і захищала одяг, який носили жінки-соціалістки.

У 1853 році Амелія Блумер, ставши на той час відомим і полум’яним борцем за виборчі права для жінок, буквально шокувала публіку, яка зібралася послухати її чергову промову. І шокувала вона її не власне промовою – справа в тому, що правозахисниця з’явилася перед аудиторією в зовсім непристойному для того часу одязі – у панталонах і спідниці до колін.

Сама Амелія знала, що робить – у її розумінні справжня боротьба за права жінок полягала не тільки і не єдино в реалізації права обирати президента країни, але й у праві носити зручний одяг. Вона твердо стояла на тому, що кожна жінка має право носити те вбрання, яке їй подобається і є зручним, не питаючи дозволу чоловіків. Чоловіків Амелія називала диктаторами, що зарвалися та забрали в суспільстві всю владу і при цьому ще диктують норми моралі.

Таким чином саме на честь Амелії Блумер в англійській мові з’явилися слова «блумерс», «блумер» та «блумерський костюм» — коротка і досить широка спідниця в поєднанні з панталонами, прихопленими на щиколотці гумкою або шнурком. На рубежі століть це стало жіночим велосипедним костюмом [1].

Після першого шоку громадськість негайно відреагувала на нечуваний на ті часи одяг глузуванням. Над новим убранням  –  блумерсами – попросту знущалися. Знайшлися, утім, і ті, хто підтримав Амелію. Слід сказати, що сам блумерський костюм вигадала не Амелія, а жінки комуни Онеїда, серед яких була активістка Елізабет Сміт Міллер (Elizabeth Smith Miller, вона ж – Libby Miller). Саме вона показала Амелії це вбрання і сама з ентузіазмом носила цей одяг кілька років, всіляко сприяючи його популяризації. Іншими відомими жінками, які першими одягли блумерси, були феміністки Сьюзен Ентоні (Susan Anthony) та Елізабет Кеді Стентон (Elizabeth Cady Stanton) [1].

Відомо, однак, що реформи впроваджувалися в життя дуже повільно та важко, і в кінцевому підсумку спробу Амелії «перевернути» жіночу моду можна назвати невдалою – навіть найактивніші феміністки з часом повернулися до звичної для них форми одягу  [1].

Блумери називали одночасно непристойним і мужеподібним вбранням. При цьому непристойність цього одягу, на думку громадськості, сприяла розлученням і вільному коханню. А завдяки мужності й асоціаціям із сигарою штани отримали назву «pantalon a la masculine».

Феміністська реформа одягу руйнувала традиції, суспільні підвалини. На думку чоловіків-феміністів, вона зайшла занадто далеко, і вони намагалися відгородити від неї феміністок, обвинувачених у тому, що вони виставляють загальну справу на посміховисько. У Нью-Йорку жінок у freedom dress (одязі свободи) оточив натовп, який насміхався, корчив гримаси й викрикував образи –  навіть довелося втрутитися поліції [2].

Пік уваги преси до блумерів припав на 1851 рік, коли ця тема затьмарила вимоги, що стосуються найму на роботу й права голосувати. У 1853 році під натиском батька та друзів Елізабет Кеді Стентон відмовилася від носіння штанів: занадто помітні, вони піддавали небезпеці справу захисту прав жінок. Якийсь час вона носила коротке плаття, за що її дорікали тим, що вона демонструє свої ноги. Люсі Стоун (Lucy Stone), інша відома американська суфражистка й аболіціоністка, теж здалась. Сама Амелія Блумер носила свій костюм шість років і теж повернулася до сукні до кінця 1850-х. За словами Сьюзен Ентоні, яка назвала цей експеримент із реформування дрес-коду «ментальним розп’яттям», на цих жінок дивилися, але їх ніхто не чув  [2].

Література:

1. Челпанова П. Амелия Блумер [Электронный ресурс] // Знаменитости: интернет-портал. — Режим доступа: http://www.peoples.ru/state/statesmen/amelia_jenks_bloomer (дата обращения 04.08.2015 г.). — Название с экрана.

2. Бар К. Политическая история брюк / Кристин Бар; пер. с франц. С. Петрова. — М.: Новое литературное обозрение, 2013. — 320 с.

Коментарі:


*

code