«Чікліт» – термін є транскрипцією англійського словосполучення «chick lit», що у перекладі на українську мову означає «література для ципочок». Звідси видно, що спочатку термін володів певною негативною конотацією, у якій крився натяк на відсутність істинної літературної цінності «жіночих» творів. На даний момент існують різні напрями «чікліту», а саме книги, присвячені проблемам повних дівчат і жінок (Bigger Girl Lit); література для кар’єристок (Career Chick Lit); для самотніх жінок, що живуть у мегаполісі, (Single City Girl Chick Lit); а також книги для жінок передпенсійного та пенсійного віку (Hen Chick Lit); для шопоголіків (Shopping Chick Lit); для жінок із дітьми (Kids Chick Lit) тощо. Сучасна «жіноча література» позиціонує себе як своєрідне та незалежне культурне явище, що підкреслює інший підхід жінки до літературної діяльності. Як відомо, справжнє місце жінки у літературі завжди оскаржувалось. Жінки сучасного прогресивного суспільства, будучи представницями постфеміністської культури, прагнуть представити та затвердити власну модель бачення й розуміння світу.
Існує думка, що «чікліт» являє собою псевдолітературу, побічний продукт літературного процесу, оскільки героїні творів «жіночої літератури» примітивні, так звані «гламурні дурепи», або «глянцеві пустишки», а сюжетні лінії – передбачувані. З цієї причини «чікліт» був зведений до статусу «пляжного чтива» («beach reads»), тобто літератури, придатної тільки для розваги та виключає будь-яку рефлексію.
При порівнянні з любовними романами, сюжети й проблематику яких досить важко співвіднести з життям та діяльністю сучасного суспільства, твори, що відносяться до жанру «чікліту», відрізняються більшою реалістичністю та наближеністю до сучасного життя. У той час, як любовні романи традиційно закінчуються щасливим поєднанням закоханих, «чікліт» пропонує читачеві більш реалістичний погляд на романтику та самотність. Крім того, героїні творів «жіночої літератури» наділені, як правило, умінням посміятися над собою. Традиційна для цього жанру форма розповіді – від першої особи, або форма сповіді, або дружнього зізнання. Подібна форма викладу ще більше зближує читачку та героїню [1].
Література:
1. Ватченко С.А., Владимирова М.С. Ведущие поэктикальные характеристики тривиальной литературы и её субформы [Электронный ресурс] // Наука и образование без границ, 2012. — Режим доступа: http://www.rusnauka.com/35_OINBG_2012/Philologia/8_120907.doc.htm (дата обращения 17.01.2016 г.) — Название с экрана.
Коментарі: