Фемінізм постструктуралістський – руйнує загальноприйняте традиційне бінарне мислення. Розкриває нові шляхи в розумінні проблеми взаємодії мови та статі, у вивченні досвіду та його заломлення у мистецтві. Дослідники шукають так звану «жіночу мову» у творах чоловіків-письменників, передбачаючи саме в мові реальну силу боротьби із стереотипами. Феміністська критика націлена на розкриття категорій об’єктивізму, гомогенності, добра та краси. Це означає, що класичні пари західної філософії повинні бути зруйновані: чоловік – жінка, душа – тіло, культура – природа, активність – пасивність, сонце – місяць, день – ніч, батько – мати, форма – матерія, єдність – множинність. Цей список понять, на думку феміністок, відображає гетерогенну, патріархальну систему цінностей, що відбивається у мові.
Одним із шляхів подолання патріархального бінарного мислення бачиться перебудова сучасної мови в мову жіночу, що тим самим сприятиме скасуванню чоловічої гегемонії в мовній галузі. Зміна підходів до сприйняття символів і їхніх інтерпретацій перетворює традиційні образи. Наприклад, квітка може бути інтерпретована як сила замість звичайної крихкості, вода як порятунок (а не мертва матерія), земля як творець (не пасивний) [1].
Основні представники постструктуралістського фемінізму: Юлія Крістєва, Елен Сіксу (Hélène Cixous), Люс Ірігарей (Luce Irigaray) та інші.
Література:
1. Нордгрен Э. Развитие постструктурализма в теории литературного феминизма // Преображение. Русский феминистский журнал. — 1994. — № 2. – C.131 – 132.
Коментарі: