Гінокритика

Гінокритика (від грец. gyno – жінка) – термін був запроваджений у літературний обіг Елейн Шовалтер (Elaine Showalter) – відомою американською дослідницею літератури – із метою показати неповноцінність феміністичної критики.

Феміністична критика, на думку Шовалтер, зосереджує свою увагу на жінці як читачеві чоловічих текстів, є «політичною та полемічною» і має обмежені можливості для створення своєї теорії. Така критика досліджує значення сексуальних кодів, розглядає «жінку-як-знак» в історичному та суспільному контексті. Суспільна орієнтація феміністичної критики зумовлена значним впливом ідей та концепцій С. де Бовуар. Гінокритика зосереджується на постаті жінки-письменниці й шукає конструктивні засоби для аналізу жіночої літератури. Підкреслене наголошування критики на жіночій культурі має багато спільного з такими галузями, як антропологія, історія та соціологія. У статті «Феміністична критика у пущі» (1981) авторка розрізняє чотири моделі гінокритики: біологічну, лінгвістичну, психоаналітичну та культурну. Запозичивши в англійських антропологів визначення «дикої зони» для характеристики жіночої культури як марґінесу чоловічої, Шовалтер досліджує перспективи цього неосвоєного культурного простору  [1, с. 510].

 Література:

1. Шовалтер Е. Феміністична критика у пущі / Елейн Шовалтер // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. — Львів: Літопис, 1996. — С.510 – 535.

Коментарі:


*

code