Синя панчоха – іронічна назва жінок-інтелектуалок, які цілком поглинуті науковими, літературними й іншими схожими інтересами.
Вираз «синя панчоха» виник в Англії у 80-х рр. ХVIIІ століття в салоні письменниці Мері Уортлі Монтегю (Mary Wortley Montagu). Душею цього салону був учений-ботанік і перекладач Бенджамін Стеллінгфліт (Benjamin Stillingfleet), який недбайливо ставився до свого костюма та носив разом із чорною сукнею сині панчохи. Це вельми тішило салонних дам, які й прозвали розсіяного вченого «синьою панчохою» – bluestocking. А коли він із якоїсь причини не приходив у призначену годину, усі хвилювалися та повторювали: «Сьогодні бесіда піде погано – немає «синіх панчіх»!»
Незабаром це прізвисько поширилось на всіх учасників цього гуртка, де велися бесіди на наукові та літературні теми.
Є версія, що гуртку леді Монтегю ім’я «сині панчохи» дав голландський адмірал Едвард Боскавен (Edward Boscawen) під час свого перебування в Англії.
Вираз став в Англії прозивним після того, як поет Джордж Гордон Байрон написав на салон леді Монтегю сатиру (1820) і назвав її «Сині» («The Blues»).
Незабаром вираз перейшов і до Франції, де «синіми панчохами» (bas bleus) стали називати певний тип жінок – захоплених науковою роботою, літературою на шкоду дому й сім’ї. Із Франції вираз потрапив до Росії, і вже П. А. Вяземський, сучасник і друг О. С. Пушкіна, говорив докірливо «про наших синьо- і червонопанчошниць» (Серов, 2005, с. 695–696).
Перелік використаних джерел:
Серов, В. В. (2005). Энциклопедический словарь крылатых слов и выражений. Москва: Локид-Пресс.
Коментарі: