Весталка – жриця храму Вести (богині домашнього вогнища й жертовного вогню). Обиралися весталки з поміж дівчат 6-10 років зі знатних родин. У їхні обов’язки входило підтримувати вічний вогонь і служити в храмі. Весталки давали обітницю зберігати невинність, за порушення якої їх могли живими закопати в землю. Служба весталок тривала 30 років, після чого вони ставали вільними й отримували право на заміжжя. Утім, останнє траплялося вкрай рідко, тому що існувало повір’я, що шлюб із весталкою не призведе до добра. Окрім того, виходячи заміж, колишня весталка втрачала свій унікальний для римської жінки соціальний і майновий статус і ставала звичайною матроною, повністю залежною від чоловіка, що, зрозуміло, було їй невигідно.
Весталка користувалася в римському суспільстві надзвичайними почестями: вона вільно розпоряджалася своєю власністю, свідчила в суді без присяги, на вулиці її супроводжував ліктор (публічний служитель вищих начальників, що йшов звичайно попереду їх, розганяючи натовп). Особистість весталки була недоторканною (той, хто ображав весталку, засуджувався на смерть); якщо назустріч весталці вели на страту злочинця, йому дарували життя. Інститут весталок існував протягом 11-ти сторіч у Римі до IV ст. н.е. (Лисовый, & Ревяко, 1997, с. 51–52).
Література:
Лисовый, И. А., & Ревяко, К. А. (1997). Античный мир в терминах, именах и названиях: Словарь-справочник по истории и культуре Древней Греции и Рима (2-е изд.). Минск: Беларусь.
Коментарі: