Співжиття – це спільне проживання чоловіка та жінки, які мають статеві стосунки, а також можуть мати спільних дітей, але при цьому офіційний шлюб не укладають. Якщо в офіційному шлюбі партнери та партнерки називаються подружжям, то тут – співмешканцями та співмешканками. Іноді зустрічається й інша назва співжиття – конкубінат. Саме слово «конкубінат» походить від двох латинських слів: «con» – разом і «cubо» – лежу. Тобто дослівно термін «конкубінат» означає – лежимо разом.
Однак поняття конкубінату трохи ширше, ніж поняття співжиття. Конкубінатними називаються також стосунки одруженого чоловіка з постійною коханкою, у житті якої він бере активну фінансову участь, а також опікується спільними дітьми, якщо такі є.
Поняття конкубінат виникло в Стародавньому Римі. В епоху Імперії конкубінат умовно визнавався законним у воїнів, а також у разі постійного співжиття при неможливості шлюбу, наприклад, сенаторів із вільновідпущеними, гетерами, актрисами. Жінка, що знаходилась у конкубінаті, називалась конкубіною, чоловік відповідної назви не мав.
За свідченням багатьох античних авторів, конкубінат був досить поширений, причому діти від такої форми шлюбного союзу володіли певними правами, могли успадковувати землю. Якщо були законні діти, то перевага віддавалася, звичайно ж їм. Але за відсутності законних дітей, діти від конкубінату розглядалися як цілком дієздатні спадкоємці/-иці та наступники/-ці. У Середні віки конкубінат, або вільний шлюб, як його називали в Європі, став більш поширеним, особливо в селянському середовищі, де досить довго не визнавався церковний шлюб. Здійснення шлюбного обряду й подальше співжиття вважалося достатнім для селян і селянок: численні правові акти тієї епохи свідчать, що діти від таких шлюбів вважалися цілком законними спадкоємцями/-ицями майна свого батька чи матері. Тільки у XVIII-XIX ст. в селянському середовищі церковний шлюб почав визнаватися необхідним.
У вищих і міських верствах населення ситуація була трохи інакшою. Механізм захисту у вигляді моногамного нерозривного шлюбу, визнаного державою й освяченого церквою, був необхідний як королям і королевам, так і представникам/-цям знаті, щоб не виникало суперечок при передачі титулів і володінь. Франкські королі Дагобер I, Карл Великий і Людовик Благочестивий поряд із законними дружинами мали «alter uxor» – інших дружин або конкубін, що не засуджувалось. Київський князь Володимир також мав кількох конкубін, із якими жив у різний час як із законними дружинами. Вільгельм Завойовник на прізвисько Бастард претендував на англійську корону, хоча сам був сином від конкубінатного союзу. Таким чином, у Середні віки конкубінат і церковний шлюб існували як дві паралельні форми статевого союзу, хоча й не рівні між собою, але однаково можливі. Річ у тому, що в ранньому християнстві церковний шлюб і конкубінат взагалі не мали чіткого поділу. Як підкреслювалося, наприклад, у постанові Толедського собору (398 р. н.е.), чоловіка не можна позбавляти причастя тільки на тій підставі, що «людина має в якості дружини конкубіну», важливо лише, щоб він жив лише з однією жінкою, а не з багатьма. Ця формула могла скластися в умовах, коли панівний стереотип шлюбної поведінки виключав дискримінацію конкубінату, тобто коли конкубінат був такою ж (або навіть більш поширеною) нормою, як і церковний шлюб.
За 500 років, що минули після Толедського собору, позиція офіційної церкви стосовно конкубінату змінилася радикально, зміни ж у масовій свідомості йшли більш повільно та врозріз із офіційною позицією церкви. Тим не менш, церква вживала й репресивні заходи проти конкубінату і, насамперед, серед священиків. Остаточно конкубінат був заборонений і оголошений формою нелегального співжиття на Трентському соборі (1563 р.).
Тим не менш, у ранній Новий час конкубінат був ще досить поширений, навіть в аристократичному суспільстві. У XVIII-XIX ст. конкубінат набуває поширення в робітничому середовищі під виглядом вільного шлюбу. Сьогодні в західних країнах зберігається досить сильна тенденція до простого співжиття, наприклад, у Скандинавії такі співжиття накладають певні права та обов’язки щодо дітей, у будь-якому разі, за законом такі діти прирівнюються до дітей від законних шлюбів (Муравьева, 2002 Конкубинат).
Перелік використаних джерел:
Муравьева, М. Г. (2002). Конкубинат. А. Денисова (Ред.), Словарь гендерных терминов. Москва: Информация XXI век. Получено из http://www.owl.ru/gender/099.htm
Коментарі: