Анархо-фемінізм (анарха-фемінізм або анархічний фемінізм) – поєднує в собі ідеї радикального фемінізму та анархізму. Анархо-фемінізм розглядає патріархат як фундаментальний прояв існуючої державної системи, якій протистоять анархісти/-ки. Говорячи словами канадської теоретикині анархо-комунізму Сьюзан Браун (Susan Brown): «Оскільки анархізм – політична філософія, що протиставляє себе всім владним відносинам, він по суті своїй є феміністським».
Американські анархістки Пеггі Корнеггер (Peggy Kornegger) і Керол Маргарет Ерліч (Carol Margaret Ehrlich) у 70-ті роки ХХ ст. поєднали радикальний фемінізм із анархістськими ідеями. Тоді й виник сам термін «анархо-фемінізм». Корнеггер і Ерліч сформулювали основні пункти перетину анархізму та фемінізму: феміністки є природними анархістками, анархізм і фемінізм доповнюють один одного, анархізм дає фемінізму революційну концепцію і розуміння авторитету та ієрархії в суспільстві, фемінізм розширює анархізм за допомогою тематизування інших відносин гноблення і «жіночого компонента». Корнеггер і Ерліч підкреслювали, що тільки кропоткинський анархо-комунізм сумісний із феміністськими уявленнями.
У витоки анархо-фемінізму лягли роботи ранніх феміністських анархісток наприкінці ХІХ століття, таких як Люсі Парсонс (Lucy Parsons), Емма Голдман (Emma Goldman), Вольтаріна де Клер (Voltairine de Cleyre), Дора Марсден (Dora Marsden). Анархо-феміністки, як і решта радикальних феміністок, виступають проти традиційних суспільних концепцій сімейних відносин, освіти та ґендерних ролей. Найбільшій критиці піддається інститут шлюбу. Так, наприклад, Де Клер стверджувала, що шлюб пригнічує індивідуальний ріст жінки, а Голдман – що це, у першу чергу, економічна угода, за яку жінка платить своїм ім’ям, своєю самоповагою, власним життям.
Основні представниці анархо-фемінізму: Пеггі Корнеггер (Peggy Kornegger), Керол Маргарет Ерліч (Carol Margaret Ehrlich), Люсі Парсонс (Lucy Parsons), Емма Голдман (Emma Goldman), Вольтаріна де Клер (Voltairine de Cleyre), Дора Марсден (Dora Marsden) та ін.
Коментарі: