Едипів комплекс

Едипів комплекс – одне з основних понять класичного психоаналізу, використане Зигмундом Фрейдом для позначення амбівалентного (двоїстого) ставлення дитини до своїх батьків. Під едиповим комплексом розуміється прояв дитиною несвідомих потягів, що супроводжуються вираженням почуттів любові та ненависті до батьків.

Уперше уявлення про едипів комплекс були виражені З. Фрейдом у 1897 р. в одному з листів до берлінського лікаря В. Флісса (1858–1928). На основі самоаналізу, що включає дитячі спогади, він виявив у собі ранні змішані почуття любові до матері та ревнощів до батька. При цьому засновник психоаналізу співставив свої особисті переживання з давньогрецьким міфом, зміст якого було відображено в давньогрецькій трагедії Софокла «Цар Едіп». У трагедії Софокла розповідалось про нещасну долю Едіпа, який, не відаючи того, спершу вбив свого батька Лая – царя Фів, потім одружився на своїй матері Іокасті, а згодом, дізнавшись від оракула про вчинені ним ненавмисні дії, осліпив себе.

Запозичена з давньогрецького міфу тема батьковбивства та заборони на інцестуозний зв’язок переросла у З. Фрейда в ідею едипового комплексу, притаманного кожній людині. Згідно З. Фрейду, сновидіння людини переконують у тому, що, ймовірно, всім судилося направляти своє перше сексуальне почуття на матір і перше насильницьке бажання – на батька.

Спостереження за дітьми та вивчення спогадів дорослих про своє дитинство підвели З. Фрейда до висновку про загальні, універсальні прояви едипового комплексу. Хлопчик еротично прив’язаний до матері, хоче володіти нею і сприймає батька як перешкоду йому в цьому; дівчинка відчуває ніжні почуття до батька й потребу в усуненні матері, щоб зайняти її місце у відносинах з батьком.

У своєму розумінні едипового комплексу З. Фрейд виходив із того, що бісексуальність (чоловіче та жіноче начало) людини призводить до такого стану, коли дитина може займати як активну, так і пасивну позицію. Сексуальна привабливість одного з батьків протилежної статі й ненависть до батька тієї ж статі складають, із точки зору З. Фрейда, позитивну форму едипового комплексу. Любов до одного з батьків тієї ж статі й прагнення усунути з життя одного з батьків протилежної статі характерні для негативної форми цього комплексу. У процесі психосексуального розвитку дитини проявляються обидві форми, утворюючи так званий повний едипів комплекс.

Цей комплекс характеризується двоїстим ставленням дитини до своїх батьків. Вона одночасно любить і ненавидить кожного з них, обожнює їх і бажає їм смерті; хоче бути схожою на них і боїться бути покараною за свої несвідомі бажання. Хлопчик не тільки проявляє еротичні почуття до матері й прагне усунути батька, а й відчуває властиві дівчинці ніжність до батька й ворожість до матері. Аналогічна картина спостерігається й у дівчинки: вона не тільки має сексуальний потяг до батька та ревне почуття до матері, але й вороже налаштована до батька та відчуває сильну емоційну прихильність до матері.

У поданні З. Фрейда едипів комплекс проявляється у дітей у віці від 3 до 5 років, і перед кожною дитиною постає життєве завдання, пов’язане з розвитком і подоланням цього комплексу. Руйнування та загибель едипового комплексу в процесі психосексуального розвитку дитини, що характеризується переходом від фалічної (символізує значення пеніса) фази дитячої сексуальності до її латентного (прихованого) періоду – нормальний шлях розвитку людини: «у нормі в кінці цього раннього сексуального періоду едипів комплекс повинен бути подоланий, ґрунтовно пом’якшений і переформований, а результатом такого перетворення буде можливість хороших успіхів у подальшому душевному житті». Витіснення ж едипового комплексу та збереження його в несвідомому загрожує невротизації дитини, згодом позначається на психічних розладах дорослого: благополучне подолання цього комплексу, як правило, не здійснюється ґрунтовно, і тоді «пубертатний період викликає реанімацію комплексу, що може мати погані наслідки».

З. Фрейд уважав, що, незважаючи на універсальність едипового комплексу, розвиток і ліквідація його в хлопчика та дівчинки проходять по-різному. Загроза кастрації і страх хлопчика перед можливістю покарання за інцестуозний потяг призводить до відрази його до едипового комплексу. Пов’язані з цим комплексом еротичні потяги хлопчика десексуалізуються і сублімуються, тобто переходять на соціально прийнятні цілі. У разі ідеального здійснення цього процесу едипів комплекс руйнується й скасовується. Отже, едипів комплекс у хлопчика гине внаслідок загрози кастрації.

Розвиток і подолання едипового комплексу у дівчинки має інший характер. Виявивши, що на відміну від хлопчика вона не має пеніса, дівчинка сприймає кастрацію як уже існуючий факт. Це призводить до того, що «у той час як едипів комплекс хлопчика гине внаслідок кастраційного комплексу, едипів комплекс дівчинки стає можливим і виникає завдяки кастраційному комплексу».

На думку З. Фрейда, дівчинка відчуває заздрість до того органу, який у неї відсутній. Вона переходить символічним шляхом від пеніса до дитини, бажає отримати його в подарунок від батька. Це бажання зберігається протягом тривалого часу, у результаті чого дівчинка повільно розлучається з едиповим комплексом. У формі бажання володіти пенісом і народити дитину едипів комплекс дівчинки довгий час зберігає свою дієвість і сприяє підготовці жінки до її статевої ролі. Подолання цього комплексу в дівчинки пов’язано із загрозою втрати батьківської любові.

У процесі загибелі едипового комплексу зовнішній авторитет батьків нібито переміщається всередину дитячої психіки. Він стає внутрішнім надбанням дитини, приводячи до утворення такої психічної інстанції, як Над Я. Так, на думку З. Фрейда, Над Я стає спадкоємцем едипового комплексу. Відтепер Над Я виступає в ролі невсипущого ока або караючої совісті, викликаючи в людини відчуття провини. За висловом засновника психоаналізу, едипів комплекс виявляється одним із найважливіших джерел свідомості провини, що доставляє особливе занепокоєння невротикам.

Згідно З. Фрейду, в едиповому комплексі завершується інфантильна сексуальність. Хто виявляється не в змозі нормальним чином пройти едипову стадію психосексуального розвитку, той захворює неврозом. Едипів комплекс становить ядро неврозів.

З. Фрейд не стверджував, що едипів комплекс вичерпує ставлення дітей до батьків, яке може бути складним і різноманітним. Більше того, він уважав, що цей комплекс може зазнавати зміни. Разом із тим він виходив із того, що едипів комплекс є значним фактором душевного життя дитини й існує небезпека «швидше недооцінити його вплив і обумовлений ним розвиток, ніж переоцінити його».

На основі цього комплексу виникає, як уважав З. Фрейд, людська культура, пов’язана з відповідними нормами й заборонами на інцест. У едиповому комплексі збігаються початок релігії, моральності, моралі, соціальних інститутів суспільства й мистецтва.

Що стосується можливості реалізації еротичних і деструктивних потягів, пов’язаних з едиповим комплексом, то вона може знаходити своє втілення у сновидіннях. Не випадково в сновидіннях нерідко містяться різноманітні сцени, сюжети й образи інцестуозного характеру, пов’язані з вбивством і смертю батьків, родичів, близьких людей.

Визнання або заперечення едипового комплексу – свого роду лакмусовий папірець, що дозволяє простежувати розходження між прихильниками й противниками психоаналізу. Як зауважував З. Фрейд, ніщо інше не нашкодило психоаналізу настільки сильно у ставленні до нього сучасників, як «розгляд едипового комплексу в якості загальнолюдської доленосної структури» [1].

Література:

1. Лейбин В. М. Словарь-справочник по психоанализу. — М.: АСТ, 2010. — 956 с.

Коментарі:


*

code