Фемінізм особливих прав - це форма радикального фемінізму, позиція прихильників якого ґрунтується на переконанні в тому, що жінки володіють іншою, більш високою мораллю, ніж чоловіки, яка пояснюється жіночою природою. Прихильниці фемінізму особливих прав бачили жінок не схожими на чоловіків, відмінними від них своєю схильністю до кооперації, миролюбства (у той час як чоловіки — до змагальності й агресивності).
Із погляду відмінності між статями жінкам не варто намагатися наслідувати чоловіків, а, навпаки, необхідно зберегти властиві собі чесноти. Більш висока моральність виникала з роботи, яку жінка виконує «за своєю природою»: домогосподарство та материнство, або поза домом — соціальну роботу та навчання. Відповідно, якщо жінка буде мати доступ до суспільного життя, то вона привнесе в нього більшу справедливість.
В Америці та деяких країнах Європи у зв’язку із збільшеною популярністю «культу істинної жіночності», стала переважати ідея про те, що жінки — «потенційні рятівники нації», оскільки є берегинями чистоти, терпимості та традиційних цінностей, і, отже, їм необхідно надати політичні права для оздоровлення суспільного середовища. Особливо підкреслювався жіночий пацифізм як вроджена якість на противагу чоловічому мілітаризму. Протиставлення образу жінки, що дає життя і чоловіка-руйнівника є актуальним й досі.
Одна з теоретиків цього підходу, Шарлотта Перкінс Гілман (Charlotte Perkins Gilman), вважала, що «жіночі цінності пов’язані з прогресом людства», а відносини статей — головний «мотор» розвитку. Гілман називали «провідним мислителем» жіночого руху в Сполучених Штатах на початку ХХ ст. Вражаючу новизну її судженням надавало поєднання соціалізму з підходом до історії та суспільства крізь призму жінок. На її думку, відносини статей є головною силою, а не просто побічним продуктом економічного розвитку. Спочатку жінка була першим виробником, стверджує вона, тому що, поки чоловік «доблесно переслідував бізона …, діючи просто як тварина, рухома голодом, яка бачить близьку здобич», жінки думали про майбутнє та сіяли зерна для себе і своїх дітей. Крім того, вони були першими педагогами, і «жінка-мати є першим координатором, законодавцем, адміністратором і виконавцем». Ці, по суті, людські риси дбайливості, любові та захисту спочатку притаманні материнській ролі жінки. Чоловіки, які не мали подібних вроджених чеснот, повинні були навчитися ним, оскільки «діяти із застосуванням сили, битися, топтати землю, переможно волати в дикій радості — усе це були первісні чоловічі інстинкти». Тільки в процесі історії чоловіки стали повністю людьми і розвинули виробництво та інші спочатку материнські функції, наприклад законодавство, до їх вищої форми. У минулому сила чоловіків дозволяла їм підпорядковувати та виключати жінок, але розвиток спеціалізації та розподіл праці давали можливість жінкам брати участь у промисловому виробництві. Економічний розвиток також стимулює взаємозалежність членів суспільства, так що егоїзм, конкуренція та індивідуалізм («дух хижого самця») скоро застаріють у новій ері, що буде характеризуватися такими «жіночими» рисами, як колективізм і соціалістична співпраця заради спільних інтересів [1].
Основні представники фемінізму особливих прав: Перкінс Гілман (Charlotte Perkins Gilman), Сандра Хардінг (Sandra Harding), Керол Гілліган (Carol Gilligan), Джин Грімшоу (Jean Grimshaw) та інші.
Література:
1. Харитонова О. Первая волна феминизма [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://womenation.org/first-wave-of-feminism (дата обращения 07.12.2-15 г.). — Название с экрана.
Коментарі: