Фемінізм радикальний

Фемінізм радикальний – сформований у ХХ ст., представляє найяскравіший напрям у фемінізмі. Радикальні феміністки розглядають жінок як біологічний клас, який історично першим почав дискримінуватися й експлуатуватися, пригнічення жінок – найбільш широко поширена й найбільш сильна форма гноблення. Радикальний фемінізм зазвичай закликає покінчити не тільки з капіталізмом, а й змінити сім’ю, принаймні як економічний інститут та інститут виховання дітей. Сепаратистський напрям радикального фемінізму пропонує до цього додати ще й заперечення гетеросексуальності.

В основі радикальної ідеології фемінізму лежить визнання онтологічних відмінностей чоловіка та жінки. Жінка піддається гнобленню через чоловічий контроль. Радикальні феміністи аналізують, через які засоби та інститути (включаючи медицину, релігію, відтворення, расизм, екологію та політичну теорію) здійснюється чоловіче домінування. Найважливіший спосіб контролю – це контроль жіночої сексуальності (сексуальні домагання, насильство, порнографія, стерилізація, аборти, закони про використання контрацептивів, примусова гетеросексуальність).

Суламіфь Файєрстоун (Shulamith Firestone) стверджує, що патріархат заснований на біологічному поділі статей. Запропоноване поняття «біологічний клас» («sex class») дозволяє розглядати поділ суспільства на два біологічних класи, що знаходяться в боротьбі. Основа експлуатації закладена в здатності до дітонародження. Народження і виховання дитини робить жінку менш рухомою, а тому більш залежною від чоловіка. Стать є підставою для експлуатації (для такої інтерпретації також значимими є багато положень марксизму, зокрема положення Енгельса про перший поділ праці в шлюбі між чоловіком і жінкою). На думку автора, у наш час жінка отримала шанс на звільнення від фізичної участі у відтворенні (вагітність може бути замінена штучними засобами).

Проблема материнства знаходиться в центрі уваги радикального фемінізму. Пропонується зміна самого трактування материнства, при якому «біологічна» мати не тотожна «соціальній», хоча суспільство й наполягає на тому, що краща мати – біологічна. Жінка при цьому не повинна відмовлятися від народження дитини, яке не тільки приносить задоволення, але й грає важливу роль у її особистісному розвитку. Однак жінку потрібно звільнити від того материнства, яке їй нав’язує патріархат, і дати їй можливість самій контролювати своє тіло.

Варіанти виходу, які пропонує радикальний фемінізм, варіюються від створення андрогінної культури до заміни чоловічої культури на жіночу. Прихильницею андрогінної культури виступила американська феміністка Кейт Міллет (Kate Millett) в одній із робіт «Стать і політика» (1970), яка вважала можливим об’єднання маскулінних і фемінних рис. Іншу точку зору розкрила Мерилін Френч (Marilyn French) у роботі «Поза владою» (1985), висловлюючи сумнів, що за патріархату можуть існувати які-небудь позитивні маскулінні риси, оскільки маскулінний досвід корениться у владі, у вбивствах, на відміну від фемінного, коріння якого в природі, в народженні.

Ідею андрогінності суспільства не розділяють радикальні лесбійські феміністки, які бачать у гетеросексуальних стосунках політичний сенс, а гетеросексуальних жінок уважають такими, що підтримують патріархат. Їхнє гасло: «Фемінізм – це теорія, а лесбійство – практика». Деякі радикальні феміністки наполягали на сепаратизмі, виключенні себе з чоловічого товариства. Створення жіночих груп та кризових центрів, соціальні події руху 1970-х рр. слід розцінювати як акти сепаратизму, хоча і не завжди лесбійського. Часто жінки ставали лесбіянками з політичних причин, і проголошення себе гомосексуальними було актом протесту.

Радикальний фемінізм, на відміну від ліберального, не вірить у можливість зміни законодавства й політичних інститутів у бік егалітарності, справедливості. Уважається, що жінки залишаться пригніченими, пригнобленими та експлуатованими до тих пір, поки не буде реконструйована сексуальність.

Із часом у радикальному фемінізм почали виділяти такі напрямки: культурний фемінізм, сепаратистський фемінізм, антипорнографічний фемінізм.

Радикальний фемінізм уперше виніс на громадське обговорення раніше заборонені теми – сексуальне домагання, домашнє насильство, жіноче сексуальне задоволення тощо. Його вплив на переосмислення ґендерних ролей торкнулося багатьох сфер – від сексуальної до політичної. Не без впливу радикальної феміністичної ідеології основний напрям у політичному істеблішменті зробив крок у бік від лібералізму в сенсі рівності та подібності (ґендерно-нейтрального підходу) до рівності відмінностей (ґендерно-чутливий підхід) [1, с. 48 – 49].

Поряд із цим радикальний фемінізм страждає на крайнощі: агресивні поширення та демонстрація власних поглядів, неприйняття критики, безкомпромісність, нетерпимість тощо. Більшість радикальних феміністських теорій дискредитують напрямки, із яких вони виокремились, знецінюють їх окреслені завдання та поставлені цілі, залишають поза увагою здобутки фемінізму в цілому. В якості прикладу можна навести:

Наведені приклади свідчать про знаходження радикального фемінізму поза сучасним ґендерним дискурсом. Акцентуючи увагу епатажними теоріями та методами виключно на жіночому питанні, радикальна феміністська філософія власноруч маргіналізує себе.

Основні представники радикального фемінізму: Кейт Міллет (Kate Millet), Суламіфь Файєрстоун (Shulamith Firestone), Андреа Дворкін (Andrea Dworkin), Катаріна Маккіннон (Catharine MacKinnon), Мері Дейлі (Mary Daly), Енн Коедт (Anne Koedt), Сьюзен Гріффін ( Susan Griffin) та інші. [3, с. 84–85].

Література:

1. Королева Т.А. Женское движение: генезис и эволюция // Вестник Томского государственного университета. — № 368. — 2013. — С. 44–50.

2. Филлипс Ч. Томас. Феминизм и семья: историко-социологический анализ [Электронный ресурс] / под ред. А. И. Антонова. — М.: «Грааль», 2002. — 176 с. — Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/antonov/01.php (дата обращения 17.09.2015 г.). — Название с экрана.

3. Шевченко З.В. Критика радикального фемінізму // Політологія, філософія, соціологія: контури міждисциплінарного перетину: матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 15-16 жовтня 2015 р.) / за загальною редакцією д.політ.н., професора Д.В. Яковлева. – Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія», 2015. – С. 84 – 85.

 

Коментарі:


*

code