Мілітантство (від англ. militant — войовничий)– войовничий напрямок суфражизму. Засновницею мілітантства вважається радикальна феміністка Еммелін Панкхьорст (Emmeline Pankhurst) та її дочки Евелін і Крістабель.
У 1903 році під керівництвом Панкхьорст та її дочок був створений «Жіночий соціально-політичний союз» (ЖСПС), який і породив новий напрямок у суфражизмі – мілітантство. Мілітантки (інша назва – суфражетки), на відміну від своїх поміркованих колег – суфражисток – відмовлялися співпрацювати з урядом і в цілому з чоловіками доти, поки жінкам не буде надано право голосу (членами ЖСПС були тільки жінки). Активістки вважали, що уряд поступається тільки тоді, коли на нього тиснуть, тому вдавалися до войовничих методів привертання уваги до себе: розкидали листівки з гостьовою галереї парламенту, переривали виступи членів кабінету свистом і криками «Votes for women!» («Виборче право жінкам!»), приковували себе наручниками до поручнів у громадських місцях, влаштовували несанкціоновані мітинги й ходи, а опинившись у в’язниці, обирали тактику голодовувань. Окрім цього мілітантки розгорнули «атаку на власність»: розбивали камінням вікна урядових будівель, офісів, вітрин магазинів, підпалювали будинки, обривали телефонні дроти, псували поля для гольфу. У 1913–1914 рр. ескалація насильства з боку суфражеток привела до кидання бомб у приватні будинки, церкви та громадські будівлі (Крыкова, 2009).
Незважаючи на заклики до «жіночої революції» і войовничу стратегію, ЖСПС ніколи не являв серйозної небезпеки для життя оточуючих або для громадського порядку. Керівники організації дотримувалися суворого правила не використовувати фізичне насильство проти своїх опонентів особисто. «Жіночий соціально-політичний союз ніколи не ставив і не буде ставити перед собою завдання нерозважливо піддавати небезпеці людське життя. Ми надаємо це ворогові. Нехай цим займаються чоловіки на війні, але не жінки», – заявляла Еммелін Панкхьорст. Цей принцип поширювався і на членів союзу, яких не примушували ризикувати своїм життям, але вони були вільні пожертвувати ним заради загальної справи. Войовничість, як стверджували мілітантки, зростаючий екстремізм були нав’язані їм владою. Більше того, войовничість розглядалася ними насамперед як моральна сила, а не як спосіб довести свою рівність із чоловіками (Новикова, 1997, с. 9).
«Символічне насильство» та «скорботний гнів» суфражеток протиставлялися грубій силі держави. Тендітні жінки демонстративно виконували не властиву їм роль, щоб привернути увагу до кращих моральних якостей людської натури. Апелюючи до шляхетності й мужності своїх опонентів, прихильниці Жіночого союзу прагнули підкреслити свою жіночність. Мілітантки намагалися наслідувати моду, підкреслено бездоганно одягатися і вести себе як справжні леді навіть у надзвичайних ситуаціях (Новикова, 1997, с.10).
Гострі дискусії викликає питання про роль мілітантства в суфражистському русі. Багато сучасників і наступні дослідники суфражизму були схильні вважати, що мілітантки своїми діями принесли більше шкоди, ніж користі справі суфражизму, оскільки налаштовували громадську думку і уряд проти ідеї надання політичних прав жінкам. Безумовно, методи, використовувані ЖСПС, особливо в період 1912–1914 рр. здаються надмірними, проте не слід забувати, що мілітантський напрямок у суфражизмі виник після майже півстолітньої безрезультатної боротьби за політичні права жінок законними методами. До початку ХХ ст. усі традиційні методи боротьби були використані Національною спілкою суфражистських товариств і не принесли результатів. Неможливість досягнення основної мети конституційними методами змусила найбільш рішучу частину англійських феміністок шукати більш ефективні методи впливу на уряд і громадську думку. Слід зазначити, що нова тактика виявилася плідною: мілітантські дії привернули до себе увагу преси, сприяли залученню нових прихильників і збільшенню пожертвувань суфражістським організаціям. До того ж і ЖСПС не відразу став використовувати мілітантську тактику; його войовничість зростала поступово під впливом обставин. Документи свідчать, що в період мілітантської боротьби мали місце не тільки агресивні дії з боку суфражеток щодо уряду, поліції та влади, а й прояви невиправданого насильства з боку поліції і просто пересічних англійців чоловічої статі при спробах зірвати їхні акції. Яскравим прикладом є події 18 листопада 1910, що отримали назву «Чорної п’ятниці» (Black Friday). Подібного роду дії сприяли наростанню войовничості та нетерпимості з боку ЖСПС, який, дійсно, поступово втрачаючи риси демократизму, перетворився на централізовану організацію, побудовану на ієрархії та підпорядкуванні (Шнырова, 2001, с. 175).
Основні представниці мілітантства: Еммелін Панкхьорст (Emmeline Pankhurst) та її дочки Сільвія і Кристабель, Рей Стречі (Ray Strachey), Енні Кенні (Annie Kenney), Еммелін Петик Лоуренс (Emmeline Pethick Lawrence), Валес Данлоп (Wallace Dunlop), Констанція Літтон ( Constance Lytton), Шарлота Деспард (Charlotte Despard) та ін.
Список використаних джерел:
Крыкова, И. В. (2009). Суфражизм как политическое направление феминизма. Аналитика культурологии, 1(13). Получено из http://analiculturolog.ru/journal/archive/item/372-article_28-5.html
Новикова, Н. В. (1997). Женский социально-политический союз: идеология и политика радикального фенимистского движения в Великобритании в начале XX века. Ярославский педагогический вестник, 2, 5–12.
Шнырова, О. В. (2001). Феномен милитантства в истории суфражизма. Г. А. Тишкин (Ред.), Российские женщины и европейская культура. Материалы V конференции, посвящённой теории и истории женского движения (с.172–175). Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество.
Коментарі: