Суфражизм - суспільно-політичний рух за надання жінкам виборчого права та забезпечення їхньої рівноправної участі у виборчих процесах. Термін «suffrage» походить від латинського «suffragium», що означає «голос» або «право голосу». Суфражизм став важливим напрямом ширшого феміністичного руху, особливо протягом XIX — початку XX століття, коли усунення жінок від ухвалення політичних рішень дедалі активніше оскаржувалося як форма правової та соціальної нерівності.
Хоча боротьба за виборчі права жінок розгорталася в різних країнах, британський суфражистський рух набув особливого історичного значення завдяки організаційній різноманітності, тривалій боротьбі та співіснуванню конституційних і мілітантських форм політичного активізму. Організовані кампанії виникли у Великій Британії протягом XIX століття й набули особливого розвитку в 1860-х роках. У 1866 році до парламенту було подано масштабну петицію з вимогою надати жінкам виборче право, а в 1867 році виникло декілька суфражистських товариств. Важливої мети рух досяг у 1928 році, коли жінки здобули право голосу на парламентських виборах на тих самих умовах, що й чоловіки (Holton, 1996; Purvis, 2002).
Історію британського суфражистського руху від 1860-х років до 1928 року можна поділити на чотири основні етапи.
I. Кінець 1860-х років — 1903 рік: виникнення та становлення конституційного суфражизму.
Цей період характеризувався створенням організацій, які виступали за виборчі права жінок, і розвитком конституційних методів політичної боротьби. Перші суфражистські товариства виникли в Лондоні, Манчестері, Единбурзі та інших містах. У 1897 році декілька організацій об’єдналися в Національний союз товариств жіночого виборчого права (National Union of Women’s Suffrage Societies, NUWSS), діяльність якого згодом була пов’язана з лідерством Міллісент Ґаррет Фосетт.
Представниці конституційного суфражизму переважно використовували просвітницькі кампанії, публічні зібрання, подання петицій до парламенту, співпрацю з політиками, які підтримували їхні вимоги, та парламентське лобіювання. Їхньою головною метою було забезпечення виборчих прав жінок шляхом правових і політичних реформ, а не мілітантського протистояння (Holton, 1996).
II. 1903-1914 роки: виникнення та поширення мілітантського суфражизму.
Створення Жіночого соціально-політичного союзу (Women’s Social and Political Union, WSPU) Еммелін Панкгерст та іншими активістками у 1903 році ознаменувало появу більш конфронтаційного підходу до боротьби за виборчі права жінок. Незадоволення обмеженими результатами конституційних кампаній сприяло застосуванню нових методів, зокрема громадянської непокори, публічних демонстрацій, зриву політичних заходів, а згодом — прямих дій, пов’язаних із порушенням закону.
Унаслідок цього в русі сформувалися окремі конституційна та мілітантська течії. NUWSS залишався головною організацією конституційного суфражизму, тоді як WSPU, учасниць якого стали широко називати суфражетками, використовував радикальнішу тактику. Ув’язнення, голодування та примусове годування ув’язнених активісток стали характерними проявами конфлікту між мілітантськими суфражетками й британською владою.
Водночас виникали чоловічі організації, що підтримували політичні права жінок і долучалися до ширшої кампанії за виборчу реформу (Purvis, 2002).
III. 1914-1918 роки: Перша світова війна та трансформація суфражистського руху.
Початок Першої світової війни суттєво змінив пріоритети й діяльність британських суфражистських організацій. Керівництво WSPU призупинило мілітантські кампанії та зайняло патріотичну позицію, підтримавши британські воєнні зусилля. Інші суфражистські організації значну частину своєї діяльності переорієнтували на гуманітарну допомогу, соціальне забезпечення та сприяння зайнятості жінок у воєнний час.
Однак рух не відмовився від боротьби за виборчі права одностайно. Частина суфражисток продовжувала конституційні кампанії, тоді як інші займали пацифістські позиції та виступали проти війни. Ці процеси поглибили розмежування між патріотичною та пацифістською течіями ширшого жіночого руху.
Участь жінок у трудовій діяльності під час війни та громадській службі також сприяла зміні ставлення до їхніх соціальних і політичних ролей, хоча здобуття виборчих прав не можна пояснювати виключно їхньою діяльністю у воєнний час (Holton, 1996; Purvis, 2002).
IV. 1918–1928 роки: часткове надання виборчих прав і боротьба за рівноправність у голосуванні.
Акт про народне представництво 1918 року (Representation of the People Act 1918) надав право голосу на парламентських виборах певним категоріям жінок віком від 30 років за умови відповідності майновим або іншим установленим вимогам. Хоча ця реформа стала важливим досягненням, вона не забезпечила виборчої рівності, оскільки чоловіки загалом отримали виборче право з 21 року.
Після часткового розширення виборчих прав окремі мілітантські організації припинили існування або зазнали політичної трансформації, тоді як інші продовжували боротьбу за повну політичну рівність. NUWSS було реорганізовано в Національний союз товариств рівного громадянства (National Union of Societies for Equal Citizenship), що відображало розширення його діяльності у сфері громадянських прав жінок.
Вирішальні законодавчі зміни відбулися з ухваленням Акта про народне представництво (рівне виборче право) 1928 року (Representation of the People (Equal Franchise) Act 1928), який поширив право голосу на парламентських виборах на жінок віком від 21 року на тих самих умовах, що й чоловіків. Це означало досягнення головної виборчої мети британського суфражистського руху, хоча ширша феміністична боротьба за політичну, економічну та соціальну рівність тривала (Holton, 1996; Purvis, 2002).
Міжнародний розвиток суфражизму відбувався за різними історичними траєкторіями. Жінки здобули виборчі права в Новій Зеландії (1893) та Фінляндії (1906) ще до основних британських реформ. Загальне виборче право для жінок було запроваджено в Норвегії (1913) та Данії (1915), тоді як Ісландія (1915) спочатку надала виборчі права з віковими обмеженнями. Жінки здобули право голосу в Росії (1917), а у Канаді (1917–1918) федеральне виборче право для жінок спочатку також обмежувалося законодавчими винятками.
Перша світова війна та її наслідки прискорили виборчі реформи в багатьох країнах. Право голосу на парламентських виборах жінки отримали в Австрії, Німеччині та Польщі (1918), а згодом — у Нідерландах і Люксембурзі (1919). У Швеції відповідні реформи було ухвалено в 1919 році, а участь у загальнонаціональних парламентських виборах жінки вперше взяли у 1921 році. На загальнонаціональному рівні жінки отримали виборчі права у Сполучених Штатах Америки (1920), хоча дискримінаційне законодавство та практики й надалі перешкоджали реалізації цих прав багатьма жінками, особливо афроамериканками. Подальші реформи відбулися в Ірландії (1922) та Іспанії (1931), тоді як у Португалії на початку 1930-х років було запроваджено обмежені форми жіночого виборчого права.
До 1930-х років виборчі права жінок стали усталеною складовою політичного громадянства в багатьох європейських та американських країнах. Проте їхнє запровадження залишалося нерівномірним. Національне виборче право жінки здобули у Франції (1944) та Італії (1945), тоді як рівне право голосу на парламентських виборах було запроваджено в Бельгії (1948) та на федеральному рівні у Швейцарії (1971). У низці країн расові, колоніальні, освітні та майнові обмеження продовжували перешкоджати реалізації виборчих прав навіть після їх формального надання (Ramirez et al., 1997).
Суфражизм відіграв фундаментальну роль у розвитку сучасного фемінізму, поставивши під сумнів політичне усунення жінок і утвердивши вимогу визнання їхнього рівноправного статусу як громадянок. Хоча здобуття виборчих прав спричинило занепад або трансформацію багатьох традиційних суфражистських організацій, рух сприяв виникненню нових феміністичних кампаній за політичне представництво, рівноправне громадянство та усунення інституційної дискримінації.
Див. також: Фемінізм, Фемінізм першої хвилі, Мілітантство, Ґендерна рівність.
Література
Holton, S. S. (1996). Suffrage days: Stories from the women’s suffrage movement. Routledge.
Purvis, J. (2002). Emmeline Pankhurst: A biography. Routledge.
Ramirez, F. O., Soysal, Y., & Shanahan, S. (1997). The changing logic of political citizenship: Cross-national acquisition of women’s suffrage rights, 1890 to 1990. American Sociological Review, 62(5), 735–745. https://doi.org/10.2307/2657357
Коментарі: