Фемінізм культурний – це форма радикального фемінізму, сутність якого міститься в ідеології «жіночої природи» або «жіночої сутності» та намаганні повернути цінність тим відмінним рисам жінки, які здаються недооціненими. Культурний фемінізм підкреслює відмінності між чоловіками та жінками, але при цьому вважає, що вони є психологічними та культурно сконструйованими, а не вродженими.
Культурний фемінізм робить акцент на ірраціональній та інтуїтивній стороні життя. Прихильники/-ці цього напрямку підкреслюють різницю між чоловіками й жінками, виділяють чисто жіночі якості, як джерело особистої сили, гордості та суспільного оновлення.
Базова ідея культурного фемінізму – матріархальний погляд на суспільство, при якому все управління опиняється в руках сильних жінок, що спираються на фемінні цінності такі, як пацифізм, кооперація, ненасильницьке залагодження конфліктів, гармонійна регуляція суспільного життя.
Маргарет Фуллер (Margaret Fuller) можна вважати матріархом культурних феміністок. У роботі «Жінка в XIX столітті» (1845) Фуллер використовувала концепцію органічного розвитку для того, щоб спонукати жінок до розвитку самостійності. Жінки повинні вчитися виводити своє право із самих себе, немовби діючи зсередини. Вона часто користувалася метафорою, де людина порівнювалася з насінням. У людині, як і в насінні, закладена програма, дотримуючись якої можна реалізувати свій потенціал.
Жінкам для розкриття власного потенціалу та усвідомлення свого справжнього призначення, необхідна не тільки свобода, але, насамперед, розуміння, хто вони такі. Тому Фуллер закликала жінок «… спільно самоусунутися від мирських турбот для того, щоб відкрити свою справжню природу». Згідно Фуллер, жінки мають «електричну природу», яка може порушувати й наповнювати все навколо життям. У той же час суспільство організовано таким чином, що жінці відводиться роль домашньої господині. Вона має виконувати обов’язки, які заважають їй розкрити свою справжню природу. Звідси все, що заважає індивіду розвиватися, будь-то держава або традиційна сім’я, слід розглядати як зло, яке має бути подолане.
Фуллер уважала, що фемінна енергія могла б радикально перетворити суспільство, а фемінізація суспільства в свою чергу – привести до гармонійної системи управління, покінчити з насильством у всіх сферах, подолати руйнівні звички, такі як алкоголізм і наркоманія. Суспільство могло б навіть припинити вбивства тварин заради їжі. Таким чином, Фуллер і культурні феміністки говорили про своєрідність жінки й про те, як змінилося б суспільство, якби жінкам дозволили впливати на соціальну сферу.
Теоретичні погляди Елізабет Кеді Стентон (Elizabeth Cady Stanton) спиралися на концепцію природних прав. Однак Стентон у своїй критиці релігії, і зокрема християнства, зайняла вкрай радикальну позицію в рамках культурного фемінізму. Жорстка критика патріархату міститься в її двотомній роботі «Жіноча біблія» (1895 і 1898). Стентон довела раціональну точку зору до логічного кінця, позначивши принципи природних прав, як найвищу моральну планку – вище самого Господа Бога. Вона відкинула Десять заповідей, як негідні уваги, заявляючи, що вони придумані чоловіками, щоб позбавити жінок їхніх прав. Вона критикувала основи християнської цивілізації, християнські цінності та принципи: «Перед будь-якою розважливою людиною мимоволі постає питання – чому традиції та думки одного неосвіченого народу, який жив багато століть тому, повинні впливати на почуття та думки нашого покоління?»
Стентон прийшла до висновку, що релігія є основним ідеологічним інструментом, який зводить жінок до підлеглого положення. Тому Стентон розпочала кампанію з дискредитації Біблії та виробленні альтернативної релігії з позитивним образом жінки.
Ще однією важливою фігурою в культурному фемінізм була Матильда Гейдж (Matilda Gage). Вона відкололася від Американської асоціації жінок-суфражисток, а також від Стентон, уважаючи їх погляди занадто консервативними. Гейдж пішла ще далі, ніж Стентон у критиці іудео-християнських релігій, уважаючи дохристиянський матріархат мирним і процвітаючим суспільством, яке сповідує материнське право, тоді як патріархат ототожнювався з війною, проституцією, поневоленням жінок і сімейними розбратами.
Шарлотта Перкінс Гілман (Charlotte Perkins Gilman), критикуючи соціал-дарвінистську теорію Спенсера, зазначала, що економічна залежність жінок від чоловіків була процесом неприродним, тобто процесом, який уповільнив прогрес людства: «Ми єдиний вид тварин, у яких самки залежать від самця в питанні добування їжі, ми єдиний вид тварин, у яких сексуальні відносини є одночасно економічними – тільки у нас одна стать знаходиться в повній економічній залежності від іншої».
Гілман прийшла до думки, що саме залежність жінок від чоловіків призвела до зайвого розвитку в них вторинних статевих ознак. У результаті, жінки змогли розвинути лише здатність приваблювати чоловіків, нехтуючи всіма іншими своїми можливостями. Таким чином, жінки деградували до рівня паразита, який всю свою енергію зосереджує на примхах господаря. На думку Гілман, економічна роль жінок не виходить за межі проституції – вони отримують свої доходи за допомогою здатності сексуального тяжіння. Шлюб у свою чергу є ні чим іншим, як легалізованою проституцією. «І в тому, і в іншому випадку жінка отримує винагороду від чоловіка завдяки її сексуальним стосункам із ним».
Гілман відстоювала радикальну позицію, уважаючи, що економічна залежність жінки повинна бути усунена за будь-яку ціну. А таке звільнення може бути досягнуто тільки через руйнування релікта патріархального століття – сім’ї як економічної одиниці. Гілман перебувала під сильним впливом «Жіночої Біблії» Стентон, виступивши з критикою андроцентричних релігій у своїй роботі, названій «Його релігія та її релігія». Гілман припустила, що доісторичні заняття чоловіків привели до створення релігійних систем, орієнтованих на смерть – адже якби релігію придумали жінки, то вона була б більш життєствердною. Мисливство та рибальство, як переважні види праці чоловіків у минулому, є вбивством. Смерть стала тим, що славилося. У доісторичні часи жінки були зосереджені на дітонародженні та вихованні дітей, тому жіноча релігія прославляла б життя, а не смерть. Гілман очікувала, що феміноцентрчна релігія могла б зробити величезний внесок у виправлення світу.
Гілман критикує сім’ю, у якій не існує ні свободи, ні рівності, а є домінуючий над усіма батько, безправна матір і залежні діти. Також Гілман піддає критиці материнство, оскільки матері найчастіше шкодять своїм дітям, балуючи їх або ставлячись до них надто ревниво. Що стосується морального виховання, то діти придушуються в більшості сімей. Домінування батьків виховує в дітях такі негативні якості, як хитрість і маніпуляторство. Гілман допускає, що любов присутня в сім’ї, але вона критикує неминучі обмеження, на які наштовхується любов у сімейній сфері.
За прогнозом Гілман, реконструкція сім’ї вимагає грандіозного соціального експерименту, подібного тій системі соціалізації, яку здійснив у XX столітті Радянський Союз. Професіонали повинні взяти на себе всю домашню роботу та виховання дітей, яке здійснюється в яслах. Колективні кухні можуть обслуговувати кілька будинків, даючи можливість жінкам займатися професійною роботою. У міру того як жінки будуть активно працювати в соціальній сфері, вулиці стануть більш безпечним місцем для жінок і дітей. Робота Гілман була важливим внеском у те, що можна назвати «матеріальним фемінізмом», сфокусованому на перетворенні матеріальних умов життя в цілях гармонізації сімейних та професійних ролей (Филлипс, 2002).
Сучасні теоретики/-ні культурного фемінізму розходяться в поглядах на те, як зв’язок з іншими впливає на життя жінок. Одна група – Керол Гілліган (Carol Gilligan), Нел Ноддінгс (Nel Noddings), Сара Радек (Sara Ruddick) та ін. – уважає, що світ почуттів і близькості створив жіночу культуру, таку ж багату й динамічну, як політика чи наука (чоловічі ієрархічні області). Жінки, володіючи здатністю виношувати дитину та годувати грудьми, сприймають відстороненість від інших як зло. Їм властива етика турботи (ethics of care) і своя особлива перспектива щодо сутності людського взаємозв’язку. Для жінок вона проявляється не в тому, що окремі суб’єкти розробляють і підписують соціальний контракт, а в повсякденному практичному житті тих груп рідних і близьких, до яких вони належать не за власним бажанням. На противагу жіночим цінностям, чоловіча ідея пов’язана з етикою, заснованою на правовому дискурсі, у центрі якого перебувають поняття справедливості, закону та права. Гілліган уважає, що ці поняття не є універсальними й втілюють чоловічий досвід діяльності в публічній (а не приватній, на відміну від жіночого досвіду) сфері.
Однак Мері Дейлі (Mary Daly), Андреа Дворкін (Andrea Dworkin) і Сара Люсія Хоугланд (Sarah Lucia Hoagland) переконані, що особлива жіноча етика є результатом досвіду життя в пригніченні. Вони підкреслюють, що саме здатність до вагітності та вигодовування (тобто роль у процесі відтворення) стала причиною того, що жінки опинялися в позиціях гноблення та експлуатації та зазнавали насильства: як у гетеросексуальному шлюбі, так і в практиці проституції, порнографії, при зґвалтуваннях, сексуальних домаганнях, побиттях, нав’язаної контрацепції, абортах і стерилізації або нав’язаної вагітності. Жінки бояться не відчуження від інших, а окупації іншими.
На думку Дейлі, етика турботи компенсаторна, захисна стратегія, до якої жінки змушені вдаватися, живучи в спрямованій проти них патріархальній культурі, яка обмежує їх свободу. Жінки «піклуються», тому що в іншому випадку суспільство їх засуджує; жінки «материнствують», оскільки чоловіки вирішили, що їхня функція саме в цьому, тому що жіноче материнство підтримує соціальну структуру, що служить чоловічим інтересам.
Усі теоретики/-ні культурного фемінізму погоджуються, що в майбутньому не патріархальному світі всі люди зможуть виявляти турботу один про одного та відчувати радість від близькості без остраху санкцій суспільства (Гапова, 2002).
Основні представники/-ці культурного фемінізму: Маргарет Фуллер, Елізабет Кеді Стентон, Шарлотта Перкінс Гілман, Мері Дейлі, Андреа Дворкін, Сара Люсія Хоугланд, Керол Гілліган, Нел Ноддінгс, Сара Радек та інші.
Література:
Филлипс, Ч. Томас. (2002). Феминизм и семья: историко-социологический анализ. Москва: «Грааль».
Гапова, Е. И. (2002). Культурный феминизм. А. Денисова (Ред.), Словарь гендерных терминов. Москва: Информация XXI век. Воспроизведено с http://www.owl.ru/gender/191.htm
Коментарі: