Фемінізм «третьої хвилі» (неофемінізм) – бере свій початок із ранніх 90-х років XX ст. і триває досі. Авторкою цього терміну стала американська письменниця Ребекка Уолкер (Rebecca Walker), донька активістки фемінізму «другої хвилі» - Еліс Уолкер (Alice Walker). У 1992 р. вона опублікувала у феміністичному часописі «Ms» статтю «Стаючи третьою хвилею» («Becoming the Third Wave»), яка стала своєрідним маніфестом цього напряму. Зокрема, Р. Уолкер констатувала, що означало бути феміністкою в актуальний для неї час: «Бути феміністкою – означає наповнення ідеологією рівності та жіночої сили кожної частини мого життя. Йдеться про пошуки власної ясності в середовищі системної деструкції, поєднання в сестринстві з іншими жінками, навіть якщо ми й розділені, розуміння структур влади для того, щоби взяти їх під сумнів/змінити». У цій статті сформульовано заклик до всіх жінок, передусім представниць її покоління, котрий розглядали як сутність нової хвилі фемінізму: «…до завершення боротьби ще далеко. Необхідно, щоб нехтування жіночим досвідом збуджувало гнів. Треба змінити злість на політичну силу. Не голосуйте за чоловіків, якщо вони нічого не роблять для нас. Не кохайтеся з ними, не діліться з ними хлібом, не опікуйтеся ними і не годуйте їх, якщо вони не ставлять на перше місце нашу свободу щодо контролю наших тіл і життя. Я не є феміністкою постфемінізму. Я є феміністкою третьої хвилі». Праця Р. Уолкер «Бути справжнім. Поговоримо про сутність та зміну обличчя фемінізму» (To Be Real: Telling the Truth and Changing the Face of Feminism) (1995) стала своєрідною декларацією цього напряму в США.

Особливість фемінізму «третьої хвилі» полягає в тому, що він не прийшов на заміну попереднього напряму, а існує паралельно з ним. Його появу трактують як критичну реакцію молодого покоління жінок на радикальний фемінізм. Фемінізм цього напряму не намагається з’ясувати, ким є сучасна жінка, а робить наголос передусім на тому, ким вона може бути. (Вона може бути ким захоче за умови, що це буде її особистий, свідомий вибір).

На фемінізм «третьої хвилі» сильний вплив здійснили академічні дослідження квір-теорії, зокрема праці американської філософині Джудіт Батлер («Gender Trouble: Feminism and the Subversion of Identity», 1990).  Квір-теорія стверджує, що ґендер і сексуальність є рухомими категоріями, і їх нелегко зіставити з бінарними уявленнями про «чоловіче» та «жіноче». Поглиблене розуміння бісексуальної і транс-ідентичностей характеризує «третю хвилю» фемінізіму. Відтак більш помітна роль трансґендерних персон у феміністському активізмі викликає одночасне зростання їх дискримінації у самому феміністському русі, особливо з боку радикалів/-ок (Munro, 2015).

У більш загальному сенсі фемінізм «третьої хвилі» піддається критиці через його орієнтацію на індивідуальну емансипацію, на відміну від політичних дебатів «другої хвилі».

Фемінізм «третьої хвилі» прагне поєднати досвід, накопичений білими феміністками, організаціями кольорових феміністок, лесбіянками, бісексуалками, а також представницями інших спільнот. Вони не наголошують на засадах єдності або несуперечливості поглядів своїх прихильників. Вони можуть виступати за сексуальну свободу та вимагати сімейної вірності, боротися проти порнографії й бути байдужими щодо неї або навіть схвалювати її.

Суперечливість і різноманітність є своєрідною ознакою фемінізму «третьої хвилі». Досить часто цей напрям називають барвистим, але з певною перевагою рожевого кольору. Йому притаманна відчутна автоіронія щодо сприйняття всього, що належить до фемінізму. На думку феміністок, гендеризація суспільного життя стала фактом, тому актуальним є створення можливостей для вільного виявлення та реалізації індивідуального розуміння жіночості.

У межах фемінізму «третьої хвилі» сформульовано такі цілі: по-перше, боротьба з усіма можливими причинами, які породжують суспільну несправедливість, і не лише стосовно жінок; по-друге, розвиток освіти молодих жінок, щоби вони були вільними, щасливими та гордими зі своєї жіночості й не боялися реалізовувати обрані для себе цілі. Освіта має стати складовою частиною знання історії фемінізму.

Феміністки «третьої хвилі» приділяють менше уваги, порівняно з представницями попередньої хвилі, стосункам між жінками та чоловіками та проблемі дискримінації жінок. Натомість вони акцентують увагу на питаннях розподілу сил та влади з метою проведення такої трансформації, за якої кожна жінка могла реалізувати свою жіночість повною мірою будь-де: у праці або в родині. Показовим є те, що організації, котрі ідентифікують себе як феміністичні «третьої хвилі», об’єднують не лише жінок, а й чоловіків та представників різних меншин [1].

Основні представниці «третьої хвилі» фемінізму: Ребекка Уолкер (Rebecca Walker), Лілі Енн Тейлор (Lili Anne Taylor), Джудіт Батлер (Judith Butler), Наомі Р. Вульф (Naomi R. Wolf) та інші.

Література:

  1. Історія західних політичних вчень: Політичні доктрини ХХ-початку ХХІ ст. [Електронный ресурс]: Навч. посіб. Рекомендовано МОН / Романюк А.С. — К.: Знання, 2011. – 255 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072018370/politekonomiya/istoriya_zahidnih_politichnih_vchen (дата звернення 02.09.2015 р.) – Назва з екрану.

Munro, Ealasaid. (2015, September 5). Feminism: A Fourth Wave? Political Studies Association. Retrieved from https://www.vox.com/2018/3/20/16955588/feminism-waves-explained-first-second-third-fourth

 

Коментарі:


*

code