Везувіанки — група радикальних феміністок, що існувала у Франції в середині ХІХ століття. Пояснюючи назву своєї групи, її представниці заявляли, що боротьба за власні права кипить у них, подібно лаві Везувія. «Слово «везувіанка», — говорить одна з членкинь групи, — означає, що в глибині душі кожної з товаришок палає цілий вулкан революційного вогню та пристрасті» (Вилье, 1912, с. 309). У невеликій брошурі від 19 квітня 1848 року під назвою «Везувіанки» говориться: «Вона (тобто назва «везувіанки») прекрасно визначає нашу позицію та краще всякої іншої виражає нашу думку; але тільки лава, яка так довго стримувалася повинна, нарешті, розлитися навколо нас, не загрожує пожежею, а обіцяє відродження… Настав, нарешті, день нашого відродження» (Вилье, 1912, с. 308).

З поваленням короля Франції Луї-Філіппа в 1848 році новоспечена Республіка зняла заборону преси та зборів. Це сприяло утворенню нових феміністських видань, організацій і груп. Везувіанки були в числі останніх. Більшість везувіанок — це незаміжні молоді жінки у віці від 15 до 30 років, бідні і знедолені робітниці. Уважається, що везувіанки були найрадикальнішими представницями фемінізму, оскільки виступали за несення жінками служби в армії, за носіння чоловічих костюмів (кюлотів) і повну правову рівність між чоловіком і жінкою, включаючи розподіл домашніх обов’язків.

Важливо відзначити, що реальність існування везувіанок сьогодні залишається під питанням, оскільки їх діяльність дуже бідно і сумнівно документована. Деякі дослідники/-ці схиляються до того, що сам факт появи та діяльності везувіанок був усього лише розіграшем, жартом, що висміював жіночу емансипацію.

За однією з версій, везувіанки були бурлеском, створеним французькою поліцією. Саме поліція склала конституцію везувіанок і забезпечила цю феміністську групу членами в особі повій. Цей жарт на стільки вдався, що, за словами шотландського історика Джеймса Макміллана (McMillan, 2002, p. 93), до недавнього часу конституція везувіанок і все, що з ними пов’язано, сприймалося за чисту монету.

За іншою версією, розкритою французьким істориком Крістін Бар (Christine Bard) у книзі «Політична історія брюк», усе почалося в перших числах березня 1848 року з плаката, що з’явився на паризьких вулицях. У ньому містився заклик до незаміжніх патріоток і республіканок вступати в полк, який носитиме ім’я «везувіанок». Жартівником, що підписав плакат, виявився Даніель Борм, який стверджував, що він домігся від уряду створити жіночий легіон. Швидше за все, молодий хімік хотів таким чином змусити всіх говорити про свій винахід — зброю, яка випускає 300 снарядів за хвилину, завдяки якій, за його словами, «2000 громадянок можуть перемогти 50 000 неприятелів чоловіків». Можливо, що потім за допомогою своїх знайомих жінок саме він організував невелику маніфестацію везувіанок, які пройшли від Вандомської площі до міської ратуші. «Голос жінок» («Voix des femmes») від 28 березня дав коротку замітку про цю подію, але прямих свідчень у газети про неї немає (Бар, 2013).

У квітні 1848 року публікація брошури «Везувіанки, або Політична конституція жінок. Авторства одного суспільства французьких жінок »(«Les Vésuviennes ou la Constitution politique des femmes. Par une société de femmes françaises») була прийнята за чисту монету. Але фактів, що вказують на несправжність цього тексту, досить багато, до того ж у ньому, як і в більшості текстів про везувіанок, зустрічаються численні гостроти з репертуару гумористів (Бар, 2013).

Серед найбільш цікавих фактів про везувіанок можна виділити наступні:

Література:

Вилье, М. (1912). Женские клубы и легионы амазонок. Москва: Книгоиздательство «Современные проблемы».

Бар, К. (2013). Политическая история брюк. (С. Петрова, Пер.). Москва: Новое литературное обозрение.

McMillan, J. (2002). France and Women, 1789–1914: Gender, Society and Politics. New York: Taylor & Francis.

Коментарі:


*

code