Фемінізм християнський – напрямок феміністської теології, що намагається зрозуміти та досягнути на практиці моральної, соціальної, духовної рівності чоловіків та жінок під керівництвом християнства. Християнські феміністи вірять, що Бог не допускає дискримінації на основі біологічно-детермінованих характеристик, таких як стать або раса.

Основні питання християнського фемінізму можна звести до:

Термін «християнський егалітаризм» найчастіше вживається прихильниками ґендерної рівності та справедливості в християнстві, які не бажають асоціювати себе з феміністським рухом.

Християнський фемінізм своєю появою зобов’язаний світському фемінізму. Виникнувши в елітарному середовищі, він меншою мірою торкався нижчих верств суспільства. Перший сплеск теологічного фемінізму пов’язують зазвичай з ім’ям американської пресвітеріанки Елізабет Кеді Стентон (Elizabeth Cady Stanton). Вона доводила, що будь-яка організована релігія апріорі налаштована проти жінок, де кожна жінка — лише жертва домінуючої чоловічої релігії. Стентон бачила в церкві силу, яка виступала проти фемінізму, і тому критика релігії стала однією з головних ідей жіночого руху. Стентон видала разом зі своїми однодумницями «Жіночу Біблію» (1895 — 1898) [3, с. 51-52]. Це Біблія, у якій місця, що стосуються жінок, супроводжуються насиченими коментарями.

На думку Стентон, Писання, так само як і наука з філософією, проголошують вічність і рівність статей, без якої неможливо було б навіть створення і зростання рослин, тварин і т. д., не відбулося б розвитку думки. Чоловічий і жіночий елементи рівні та врівноважують один одного, вони важливі, як позитивні та негативні частинки для підтримки рівноваги всесвіту, а молитви, спрямовані до Отця, однаково спрямовані й до Небесної Матері [4, с. 289- 290]. «Жіночу Біблію» можна назвати свого роду «критичним феміністським коментарем» [3, с. 51-52], де під сумнів ставиться «божественне» походження підпорядкування жінок, а також стверджується, бажання чоловіків заявити своє право на владу, маніпулюючи релігією [3, с. 51-52]. Чим більше була потреба жінок у зміні християнських патріархальних традицій, тим більше уваги автори і дослідники звертали на патріархальність самої Біблії.

У своїх працях протоієрей Олександр Мень зазначає, що в сучасному світі християнський фемінізм вимагає переосмислення Писання, наприклад визначення Бога як «Отця» у деяких місцях пропонується замінити на «Мати». І, як підкреслює Мень, багато визнають справедливість висловлювання про «патріархальний фон Біблії» [6, с. 299]. Але, незважаючи на це, «Писання підкріплює ідею жіночої рівноправності. Згідно Буття 1-2, жінка і чоловік — одноприродні істоти, створені за образом і подобою Божою »[6, с. 299].

До кінця XX століття виникає проблема перекладу Біблії на сучасну англійську мову, оскільки посилюється тенденція до використання ґендерно-нейтральної мови, тобто позначення об’єкта без вказівки роду. Перший подібний варіант Біблії з’явився в 1990 році. У цьому перекладі ґендерно-нейтральна мова не застосовується до Бога. Однак в інших випадках переклад є ґендерно-нейтральним. Наприклад, при зверненні «брати» використовується переклад «брати й сестри», або при вживанні в англійському варіанті слова «людина / чоловік / люди» (a / the man, men) дається ґендерно-нейтральний переклад «human being» (у деяких випадках це може означати займенник «один») [5, с. 198-200].

Проте, не дивлячись на те, що жінки беруть активну участь у житті церкви, їм досі не вдалося домогтися рівноправності. Парадокс полягає в тому, що жінки можуть отримувати прекрасну богословську освіту, викладати в престижних вузах, викладати Новий Заповіт, але при цьому, вони не можуть читати Євангеліє під час церковної служби [1, с. 197-210]. І це ще одна важлива проблема, яку зачіпає християнський фемінізм — питання служіння жінки в християнській церкві.

Тема статусу жінок у християнській церкві стала обговорюватися в XX столітті у зв’язку з введенням Англіканської церквою і низкою протестантських церков жіночого священства. Проте, звертаючись до історії, важливо відзначити, що служіння жінки уходить власним корінням набагато глибше — у самий початок апостольської церкви. Жіночий дияконат з’являється ще в III столітті, і в цей час функції дияконату змальовані досить чітко. Про це відомо з Апостольських настанов, де вперше з’явився термін «diakonissa» [2, с. 164]. Служіння дияконис завжди було направлено переважно на потреби жінок. В обов’язки дияконис входило миропомазання жінок після хрещення (хрещення вона мала право здійснити лише за крайньої необхідності), навчання основам віри, відвідування жінок у їх будинках і надання їм допомоги під час хвороби, а також приношення причастя. Зазвичай дияконисою могла бути або вдова або діва. Також важливо відзначити, що в патристичну епоху диякониси причащалися разом зі священиками — у вівтарі. Однак поступово чин дияконис зникає, наприклад, у Візантії він стає лише званням та почесними обов’язками [2, с. 164]. Цікаво, що в Росії, на помісному соборі 1917-1918 років питання про цей чин виносять на порядок у Відділі про церковну дисципліну. Але доповідь передають до соборної ради і повертаються до неї лише за 11 днів до закриття собору. Питання залишається відкритим, оскільки встигли затвердити тільки рішення «про притягнення жінок до діяльної участі на різних теренах церковного служіння» [1, с. 207], згідно з яким жінкам надавалося право участі в парафіяльних, єпархіальних зборах і парафіяльних радах, а також заняття посади старост. Таким чином, чин дияконис хоча ніколи і не був формально скасований в православній церкві, але в той же час не був і формально відновлений [1, с. 207-208].

У наш час доводиться констатувати, що питання про жіноче священство і єпископат — одні з найбільш актуальних для християнського фемінізму. Зараз основними аргументами проти жіночого священства Римсько-католицької та Православної церков є наступні: по-перше, жодна жінка не увійшла до числа дванадцяти Апостолів, а по-друге, жінка не може бути образом Ісуса, який був чоловіком, а значить, лише чоловіки -священники повною мірою представляють Ісуса. Однак те, що жінки не стали Апостолами, ще не означає, що вони не можуть бути священиками. Сам Ісус допускав жіноче священство, приводячи й чоловіка, і жінку до нового священства через хрещення: «Усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви одне у Христі Ісусі »(Гал 3: 27-28).

У другій половині XX і початку XXI століття все більше церков приходять до висновку про можливість для жінок бути священиками або єпископами. Наприклад, у 2010 році в Старокатолицькій церкві Італії була рукопокладена друга жінка-священик, восени 2013 року генеральний синод Англіканської церкви узаконив рукопокладення жінок у єпископи, у Швеції Антьє Якель (рукопокладена у священики в 1980 році) була обрана єпископом у місті Лунд, в Австралії Сара Макнейл була обрана єпископом місті Графтон. А Папа Римський Франциск в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що «церква потребує оновлення», і йому було б цікаво вивчити питання про жіночу роль у церкві, оскільки «жіночий геній необхідний у будь-якій області, пов’язаній із прийняттям важливих рішень» [4 , с. 291-292].

Основні представники християнського фемінізму: Катаріна Бушнелл (Katharine Bushnell), Елізабет Кеді Стентон (Elizabeth Cady Stanton), Френсіс Елізабет Керолайн Віллард (Frances Elizabeth Caroline Willard), Марі Маджерет (Marie Maugeret), Кеті Женева Кеннон (Katie Geneva Cannon) та інші.

Література:

1. Белякова Е. В. Женщина в церковном праве и попытка реформ на поместном соборе 1917 — 1918 годов // Религии Мира: история и современность. Материалы научной конференции «Церковное право и государственное законодательство в истории России». — М.: Наука, 2004. — С.197–210.

2. Бер-Сижель Э. Служение женщины в церкви / Пер. Бакулов А. — М.: Библейско-богословский институт св.Апостола Андрея, 2002. — 215 с.

3. Брайсон В. Политическая теория феминизма. / Пер. с англ. Липовской О. и Липовской Т. — М.: Идея-Пресс, 2001. — 304 с.

4. Гурьева К.А. Христианский феминизм: истоки и современность // Вестник Русской христианской гуманитарной академии. — 2014. — Том 15. — Выпуск 3. — С. 285 — 293.

5. Колосова И. А. Религия в  гендерном измерении // Введение в  гендерные исследования / Под ред. Костикова И. В. и др. — М.: Аспект Пресс, 2005. — С. 195–203.

6. Мень А. Феминизм и  Библия // Библиографический словарь. —  Т. 3  — М.: Фонд им. Александра Меня, 2002. — С. 299–300.

Коментарі:


*

code