Теорія статево-рольової соціалізації особистості

Теорія статево-рольової соціалізації особистості – розуміє ґендерні взаємини як історично сформовані конструкти системи нерівностей, у рамках яких панівне становище однієї статі над іншою вже є встановленим.

У центрі статево-рольової теорії соціалізації – процес навчання та інтеріоризації культурно-нормативних стандартів, які стабілізують соціум. Навчання передбачає засвоєння та відтворення існуючих норм. Підґрунтям цього концепту є уявлення про особистість як пасивної сутності, яка сприймає, засвоює культурну даність, але не створює її сама [2, с. 18].

Така теорія критикується прибічниками фемінізму.

До традиційних теорій статевих ролей слід зарахувати психоаналіз З. Фрейда, структурно-функціональний аналіз Т. Парсонса, еволюційну теорію статі В. Геодакяна та ін. Незважаючи на всі відмінності цих теорій, вони засновані на двох апріорних принципах: а) відмінності між чоловіками та жінками мають тільки біологічну природу; б) ролі чоловіків і жінок диференційовані за діаметрально протилежним принципом [1, с. 13].

Так, наприклад, за Фрейдом, саме відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні особливості – кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси визначають три можливі лінії розвитку жіночої психіки. Перша веде до придушення сексуальних імпульсів і, отже, до неврозів. Друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність. Третя – до нормальної жіночності, під якою Фрейд розумів прагнення до реалізації бажання володіти тим, що становить предмет заздрощів для жінок, за допомогою заміжжя й народження сина. Результатом нормального розвитку жіночої психіки й природними компонентами здорової жіночності є, за Фрейдом, пасивність, відсутність почуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості. Моральна неповноцінність жінки виводилася Фрейдом із її біологічної неповноцінності [1, с. 13].

Суть концепції американського соціолога Парсонса полягає в необхідності функціонального поділу сфер діяльності або диференціації чоловічих і жіночих соціальних функцій (інструментальної для чоловіків і експресивної для жінок). Інструментальна функція забезпечує відносини системи із зовнішнім світом, забезпечує засоби до існування й вимагає владності та жорсткості. Експресивна функція спрямована на підтримку інтеграції членів системи, встановлення моделей стосунків і регулювання рівня напруженості членів сімейного союзу та передбачає м’якість і вміння погасити конфлікт. Розділ чоловічих і жіночих ролей, згідно Парсонсу, є, по-перше, механізмом, що забезпечує стабільне функціонування будь-якої соціальної системи, у тому числі й сім’ї. Сім’я відповідальна за соціалізацію дітей і підтримку дорослих, причому ролі чоловіків і жінок у ній різні. Роль інструментального лідера завжди належить чоловікові, а експресивного (емоційного) – жінці. Парсонс пояснює такий розподіл ролей між біологічними статями тим, що народження дітей і догляд за ними передбачає первинність стосунків матері та дитини, тому жіноча роль пов’язується ним переважно з внутрішнім життям сім’ї. Роль чоловіка, усунутого від цих біологічних функцій, – зі сферою зайнятості. Величина доходу й престижність роботи чоловіка визначають соціальний статус, стандарт і стиль життя сім’ї в цілому, що зумовлює його верховенство в сім’ї, а домашня праця жінки, названа Парсонсом «псевдо заняттям», – її підлеглу роль. Для жінок, уважає Парсонс, основним є «статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особистості, відповідальної за домашнє господарство». Жінки повинні змиритися зі своїм підлеглим становищем, знаходячи себе в домашній роботі, у забезпеченні емоційної підтримки й сексуальних послуг, надаючи чоловікам можливість утримувати сім’ю [1, с. 14–15].

Відповідно до еволюційної теорії статі В. Геодакяна, генетична структура жінок влаштована таким чином, щоб накопичувати, зберігати («консервувати») і передавати інформацію майбутнім поколінням; чоловіки пристосовані для пошуку й збору нової інформації. Чоловіки – це творці, а жінки – консерватори і їм не слід прагнути зраджувати своєму «природному призначенню» [1, с. 16].

Література:

  1. Гендерология и феминология: Учебное пособие / Л.Д. Ерохина и др.; Под общ. ред. С.В. Коваленко. – Владивосток: Изд-во ВГУЭС, 2005. – 152 с.
  2. Российский гендерный порядок: социологический поход: Коллективная монография / Под ред. Е. Здравомысловой, А. Темкиной — СПб.: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петер­бурге, 2007. — 306 с.

Коментарі:


*

code