Теорія статево-рольової соціалізації особистості – теоретичний підхід, згідно з яким маскулінні та фемінні моделі поведінки формуються в процесі засвоєння соціальних норм, цінностей, очікувань і ролей, що традиційно пов’язуються з біологічною статтю. У класичних інтерпретаціях цього підходу ґендерні відносини розглядаються в контексті історично сформованого соціального порядку, заснованого на диференціації чоловічих і жіночих ролей. Такий порядок нерідко містить усталені відносини влади, нерівності та підпорядкування, які сприймаються як звичні й відносно незмінні складові суспільного життя.
Основою статеворольової соціалізації є навчання та інтеріоризація культурно-нормативних стандартів, завдяки яким суспільство забезпечує відтворення прийнятих моделей поведінки й підтримання соціальної стабільності. Індивід засвоює наявні правила, орієнтується на відповідні соціальні очікування та відтворює поведінку, визначену як належну для чоловіків або жінок. У традиційних трактуваннях статеворольової соціалізації особистість постає переважно як суб’єкт засвоєння вже сформованої культури, а не як активний учасник її створення та зміни.
Саме це положення стало одним із предметів феміністичної критики. Дослідниці та дослідники звертають увагу на те, що статеворольовий підхід часто недооцінює активність особистості, історичну мінливість ґендерних норм і вплив владних відносин на їх формування. Крім того, поділ поведінки на маскулінну та фемінну не завжди враховує різноманітність індивідуального досвіду й конкретні соціальні обставини, у яких відбувається соціалізація (Oakley, 1972; Thorne, 1993).
З історією становлення уявлень про статеворольову диференціацію пов’язані декілька теоретичних традицій, серед яких особливе місце посідають психоаналіз Зиґмунда Фройда, структурний функціоналізм Талкотта Парсонса та біологічно орієнтовані концепції статевих відмінностей. Попри суттєві розбіжності між ними, ці підходи вплинули на пояснення формування маскулінності й фемінності, розподілу соціальних функцій між чоловіками та жінками і відтворення встановлених моделей поведінки.
У психоаналітичній концепції Зиґмунда Фройда формування маскулінності та фемінності пов’язується з анатомічними статевими відмінностями, несвідомими психічними процесами й особливостями психосексуального розвитку в дитинстві.
Пояснюючи становлення жіночої психіки, Фройд надавав особливого значення усвідомленню дівчинкою анатомічних відмінностей між статями, з яким пов’язував виникнення кастраційного комплексу та заздрості до пеніса. На його думку, ці переживання могли визначати три основні напрями подальшого розвитку.
Перший передбачав пригнічення сексуальності, що могло супроводжуватися невротичними проявами. Другий Фройд пов’язував із формуванням комплексу маскулінності – збереженням ідентифікацій, прагнень і форм поведінки, які він зараховував до маскулінних. Третій напрям характеризувався становленням «нормальної фемінності», що в його розумінні означало певну організацію сексуального бажання, ідентифікації та відносин із чоловіками. Особливе місце в цій моделі відводилося материнству.
Фройд також пов’язував фемінність із пасивністю, приписував жінкам більшу схильність до заздрості, менш розвинене почуття справедливості, слабші соціальні інтереси та обмеженіші можливості сублімації інстинктивних імпульсів порівняно з чоловіками (Freud, 1933). Ці твердження відображають характерні для його психоаналітичної концепції уявлення про жіночий розвиток, проте не становлять емпірично доведених психологічних характеристик жінок
У сучасних ґендерних дослідженнях фройдівська модель критикується насамперед за перенесення історично й культурно зумовлених уявлень про жіночність у сферу пояснення психічного розвитку. Ототожнення нормативної фемінності з пасивністю, материнством та обмеженою соціальною або творчою самореалізацією відображає ієрархічну модель статевих відмінностей, характерну для певного історичного контексту.
Структурно-функціональна концепція Талкотта Парсонса пропонує інше пояснення статеворольової диференціації, пов’язуючи її з необхідністю виконання певних соціальних функцій та підтримання стабільності сім’ї як суспільної інституції.
Центральне місце в цій концепції посідає розмежування інструментальної та експресивної функцій. Інструментальна функція, яку Парсонс переважно пов’язував із чоловічою роллю, забезпечує взаємодію сім’ї із зовнішнім соціальним середовищем, отримання економічних ресурсів, професійну діяльність та ухвалення рішень. Експресивна функція, співвіднесена з жіночою роллю, спрямована на підтримання емоційних зв’язків, інтеграцію членів і членкинь сім’ї, соціалізацію дітей і врегулювання внутрішньосімейної напруженості.
На думку Парсонса, функціональна диференціація сприяє стабільності сім’ї, яка виконує два найважливіші суспільні завдання: первинну соціалізацію дітей та емоційну стабілізацію дорослих. У досліджуваній ним моделі нуклеарної сім’ї роль інструментального лідера зазвичай належить чоловікові й батькові, тоді як дружина й мати забезпечує виконання експресивних функцій (Parsons, 1942; Parsons & Bales, 1955).
Пояснюючи походження цього розподілу, Парсонс звертався, зокрема, до біологічних обставин вагітності, народження дітей і догляду за ними в ранньому віці. Безпосередню участь жінок у репродуктивних процесах він розглядав як один із чинників їхньої переважної орієнтації на внутрішнє життя сім’ї. Натомість чоловіча роль пов’язувалася з професійною зайнятістю та забезпеченням матеріальних умов її існування.
За такої організації сімейних відносин професія, дохід і соціальний престиж чоловіка значною мірою визначають становище сім’ї в суспільстві, рівень і спосіб її життя. Домашня праця жінки, навпаки, розглядається насамперед як діяльність, зосереджена всередині сімейної системи. Відповідно, чоловіча професійна та інструментальна роль структурно відокремлюється від жіночої домашньої та експресивної ролі.
Парсонс аналізував передусім нуклеарну сім’ю американського суспільства середини XX століття. Проте його модель нерідко інтерпретували як загальний принцип функціонального розподілу чоловічих і жіночих ролей. Саме така універсалізація історично конкретної організації сімейного життя стала предметом феміністичної критики. Зокрема, увага зосереджувалася на економічній залежності жінок, нерівномірному розподілі домашньої праці та недостатньому врахуванні владних відносин усередині сім’ї (Oakley, 1972).
Окреме місце серед біологічно орієнтованих пояснень статевих відмінностей посідає еволюційна теорія статі Вігена Геодакяна. Відповідно до запропонованої ним гіпотези, жіноча стать відіграє переважно консервативну роль, забезпечуючи збереження й передавання спадкової інформації, тоді як чоловіча пов’язується з еволюційною мінливістю та отриманням нової інформації. Диференціація статей у цій концепції розглядається як функціональний поділ між відносно стабільними та мінливими компонентами популяції. Жіночій статі, таким чином, приписується функція збереження сформованих спадкових характеристик, а чоловічій – більша причетність до варіативності й еволюційних перетворень (Геодакян, 1965, 1991).
У розширених інтерпретаціях цієї гіпотези передбачувані біологічні відмінності переносилися на сферу соціальної поведінки. Зокрема, чоловікам приписувалася більша схильність до новаторства, пошуку нестандартних рішень і створення нового, тоді як жінкам – консерватизм та орієнтація на збереження усталеного порядку. За такої інтерпретації маскулінність асоціювалася насамперед з інноваційністю, а фемінність – зі стабільністю та відтворенням наявних моделей.
Водночас еволюційна гіпотеза Геодакяна не є власне теорією статеворольової соціалізації: її предметом виступають передбачувані механізми біологічної еволюції, а не процеси засвоєння соціально встановлених норм і ролей. Поширення цієї концепції на пояснення творчих здібностей, соціальної поведінки або суспільного призначення чоловіків і жінок не має статусу загальновизнаного емпірично обґрунтованого пояснення ґендерних відмінностей.
Попри відмінності у вихідних положеннях, розглянуті концепції вплинули на формування уявлень про маскулінність і фемінність як взаємодоповнювальні або протилежні характеристики. Проблематичність традиційних статеворольових підходів виявляється передусім тоді, коли історично сформований поділ соціальних функцій трактується як універсальний, біологічно зумовлений і необхідний для підтримання суспільного порядку.
На відміну від таких інтерпретацій, сучасні феміністичні та соціально-конструктивістські підходи розглядають особистість не лише як носія засвоєних норм, а й як активного учасника формування ґендерних відносин. У повсякденних взаємодіях люди можуть відтворювати традиційні ролі, переосмислювати їх, домовлятися про нові правила або змінювати усталені практики. Ґендерні відносини, відповідно, не обмежуються передаванням готових культурних зразків від суспільства до індивіда, а постійно відтворюються та змінюються в соціальній діяльності (Thorne, 1993; West & Zimmerman, 1987).
Теорія статеворольової соціалізації залишається важливою для розуміння історії психологічних і соціологічних пояснень ґендерних відмінностей, механізмів засвоєння соціальних норм та відтворення статеворольового поділу. Водночас її традиційні положення потребують критичного осмислення там, де вони закріплюють бінарні уявлення про маскулінність і фемінність, натуралізують ґендерні ієрархії або недооцінюють здатність людей змінювати соціальний порядок.
Література
Freud, S. (1933). New introductory lectures on psycho-analysis (W. J. H. Sprott, Trans.). Hogarth Press and the Institute of Psycho-Analysis.
Геодакян, В. А. (1965). Роль полов в передаче и преобразовании генетической информации. Проблемы передачи информации, 1(1), 105–112. https://www.mathnet.ru/eng/ppi78
Геодакян, В. А. (1991). Эволюционная теория пола. Природа, (8), 60–69.
Oakley, A. (1972). Sex, gender and society. Maurice Temple Smith.
Parsons, T. (1942). Age and sex in the social structure of the United States. American Sociological Review, 7(5), 604–616. https://doi.org/10.2307/2085686
Parsons, T., & Bales, R. F. (1955). Family, socialization and interaction process. Free Press.
Thorne, B. (1993). Gender play: Girls and boys in school. Rutgers University Press.
West, C., & Zimmerman, D. H. (1987). Doing gender. Gender & Society, 1(2), 125–151. https://doi.org/10.1177/0891243287001002002
Коментарі: