Теорія статево-рольової соціалізації особистості – розуміє ґендерні взаємини як історично сформовані конструкти системи нерівностей, у рамках яких панівне становище однієї статі над іншою вже є встановленим.
У центрі статево-рольової теорії соціалізації – процес навчання та інтеріоризації культурно-нормативних стандартів, які стабілізують соціум. Навчання передбачає засвоєння та відтворення існуючих норм. Підґрунтям цього концепту є уявлення про особистість як пасивної сутності, яка сприймає, засвоює культурну даність, але не створює її сама (Здравомыслова, 2007, с. 18).
Така теорія критикується прибічниками фемінізму.
До традиційних теорій статевих ролей слід зарахувати психоаналіз З. Фрейда, структурно-функціональний аналіз Т. Парсонса, еволюційну теорію статі В. Геодакяна та ін. Незважаючи на всі відмінності цих теорій, вони засновані на двох апріорних принципах: а) відмінності між чоловіками та жінками мають тільки біологічну природу; б) ролі чоловіків і жінок диференційовані за діаметрально протилежним принципом (Коваленко, 2005, с. 13).
Так, наприклад, за Фрейдом, саме відмінності в будові жіночого тіла від чоловічого формують у жінки дві специфічні особливості – кастраційний комплекс і заздрість до чоловічих геніталій. Ці комплекси визначають три можливі лінії розвитку жіночої психіки. Перша веде до придушення сексуальних імпульсів і, отже, до неврозів. Друга – до модифікації характеру під чоловічі зразки, для якої характерні чоловікоподібне прагнення до творчої діяльності, сильні соціальні інтереси, активність. Третя – до нормальної жіночності, під якою Фрейд розумів прагнення до реалізації бажання володіти тим, що становить предмет заздрощів для жінок, за допомогою заміжжя й народження сина. Результатом нормального розвитку жіночої психіки й природними компонентами здорової жіночності є, за Фрейдом, пасивність, відсутність почуття справедливості, схильність до заздрості, слабкі соціальні інтереси, нездатність до творчості. Моральна неповноцінність жінки виводилася Фрейдом із її біологічної неповноцінності (Коваленко, 2005, с. 13).
Суть концепції американського соціолога Парсонса полягає в необхідності функціонального поділу сфер діяльності або диференціації чоловічих і жіночих соціальних функцій (інструментальної для чоловіків і експресивної для жінок). Інструментальна функція забезпечує відносини системи із зовнішнім світом, забезпечує засоби до існування й вимагає владності та жорсткості. Експресивна функція спрямована на підтримку інтеграції членів системи, встановлення моделей стосунків і регулювання рівня напруженості членів сімейного союзу та передбачає м’якість і вміння погасити конфлікт. Розділ чоловічих і жіночих ролей, згідно Парсонсу, є, по-перше, механізмом, що забезпечує стабільне функціонування будь-якої соціальної системи, у тому числі й сім’ї. Сім’я відповідальна за соціалізацію дітей і підтримку дорослих, причому ролі чоловіків і жінок у ній різні. Роль інструментального лідера завжди належить чоловікові, а експресивного (емоційного) – жінці. Парсонс пояснює такий розподіл ролей між біологічними статями тим, що народження дітей і догляд за ними передбачає первинність стосунків матері та дитини, тому жіноча роль пов’язується ним переважно з внутрішнім життям сім’ї. Роль чоловіка, усунутого від цих біологічних функцій, – зі сферою зайнятості. Величина доходу й престижність роботи чоловіка визначають соціальний статус, стандарт і стиль життя сім’ї в цілому, що зумовлює його верховенство в сім’ї, а домашня праця жінки, названа Парсонсом «псевдо заняттям», – її підлеглу роль. Для жінок, уважає Парсонс, основним є «статус дружини свого чоловіка, матері його дітей і особистості, відповідальної за домашнє господарство». Жінки повинні змиритися зі своїм підлеглим становищем, знаходячи себе в домашній роботі, у забезпеченні емоційної підтримки й сексуальних послуг, надаючи чоловікам можливість утримувати сім’ю (Коваленко, 2005, с. 14–15).
Відповідно до еволюційної теорії статі В. Геодакяна, генетична структура жінок влаштована таким чином, щоб накопичувати, зберігати («консервувати») і передавати інформацію майбутнім поколінням; чоловіки пристосовані для пошуку й збору нової інформації. Чоловіки – це творці, а жінки – консерватори і їм не слід прагнути зраджувати своєму «природному призначенню» (Коваленко, 2005, с. 16).
Література:
Здравомыслова Е., Темкина А. (Ред.). (2007). Российский гендерный порядок: социологический поход: Коллективная монография. Санкт-Петербург: Изд-во Европейского университета в Санкт-Петербурге.
Коваленко С. В. (Ред.). (2005). Гендерология и феминология: Учебное пособие. Владивосток: Изд-во ВГУЭС.
Коментарі: