Фемінізм ісламський — прагнення ґендерної рівності та соціальної справедливості, базою для розуміння та втілення яких є Коран. Цей вид фемінізму виступає за дотримання прав і встановлення справедливості для всіх людських істот через континуум публічної та приватної сфери.
Прагнення справедливості було влучно назване «ґендерним джихадом» (Рана Каббані). Термін «ісламський фемінізм» почав використовуватись глобально на початку 1990 року. Іранські вчені Афсанех Наймабадех і Зіба Мір-Хосейні були одними з перших, хто пояснив цей феномен на сторінках тегеранського жіночого журналу «Занан», заснованого Шахлою Шеркат (1992). Саудівська жінка- науковець Маї Ямані використала цей термін у книзі «Фемінізм і іслам» (1996). Турецькі вчені Єсім Арат і Феріде Акар описали розвиток ісламської феміністичної парадигми у своїх статтях, а Нілуфер Голе – у книзі «Заборонений модерн» (1991, 1996). Південноафриканська активістка Шаміма Шайх використовувала термін «ісламський фемінізм» у виступах і статтях на початку 1990-х рр. Можна з упевненістю стверджувати, що до середини 1990-х рр. термін циркулював у найвіддаленіших точках умми (умма — термін в ісламі, означає сукупність усіх мусульман як релігійну громаду)(Зінько, 2010, с. 26–27).
Основні вимоги ісламського фемінізму можна звести до:
- модернізація сімейних кодексів;
- кримінальна відповідальність за сімейне насильство та будь-яке насильство проти жінок;
- право жінок на збереження власної національності та можливість передачі її дітям (вимога здебільшого арабських жінок);
- збільшення участі жінок в економічному та політичному житті (Зінько, 2010, с. 28).
Мусульманські феміністки не заперечують іслам, а навпаки, стверджують, що саме щира віра в Аллаха дає їм сили та натхнення для боротьби за права жінок. У розгляді Корану вони використовують власний досвід і підхід. Вони стверджують, що класична й посткласична інтерпретація була базована на чоловічому досвіді та орієнтувалася на патріархальні суспільства.
Феміністична герменевтика шукає підтвердження ґендерної рівності в Корані та включає три підходи:
- повторний перегляд аятів Корану для спростування популярних неправдивих історій, які встановлюють чоловічу перевагу (події в Едемському саду);
- цитування аятів, які однозначно закріплюють гендерну рівність;
- розгляд аятів, які пояснюють різницю між чоловіками та жінками й традиційно трактувалися на користь чоловіків.
Інтерпретації Корану відрізняються в окремих мусульманських країнах через різноманітність феміністичних шкіл. Перший апологетичний підхід стверджує, що іслам надав свободу жінці й вона має більше прав, ніж на Заході. Тут ідеться, що жорсткі умови, у яких опинилася мусульманська жінка, спричинені консервативністю юристів-чоловіків. Інший феміністичний рух прагне самостійно реінтерпретувати ісламські тексти з жіночої точки зору (Зінько, 2010, с. 29).
Зіба Мир-Хоссейні, одна з найвідоміших іранських феміністок, говорить: «Фемінізм може дати багато для розуміння релігії та справедливості — це вірно як для ісламу, так і для інших релігійних течій. Мусульманські феміністки стверджують, що, хоча принципи шаріату можуть бути інтерпретовані по-різному, еліта, що складається з чоловіків, протягом усієї історії інтерпретувала їх заради власної вигоди на шкоду справедливості» (Урман, 2015).
Масштабний рух «Мусават» (араб. «рівність») заявляє про те, що мусульманки можуть боротися за ґендерну рівність і справедливість, не виходячи за рамки ісламу. «Мусават» очолили 12 жінок із Єгипту, Туреччини, Пакистану та інших мусульманських країн. У них пішло близько двох років на те, щоб розробити основоположні принципи руху. Перші офіційні збори руху відбулися в 2009 році в Куала-Лумпур, у ньому взяли участь понад 250 активістів, вчених і юристів. Зараз штаб-квартира «Мусават» знаходиться в Малайзії. Своїм завданням рух бачить підвищення самосвідомості жінок і допомогу в боротьбі за їхні права, зокрема, «Мусават» прагне донести до мусульманок свою точку зору з приводу альтернативних інтерпретацій Корану, інформацію про базові права людини та підтримує активісток із мусульманських країн у їх боротьбі за емансипацію жінок.
Крім боротьби за коригування законів з урахуванням альтернативних інтерпретацій шаріатських принципів, деякі сучасні ісламські феміністки також наполягають на скасуванні обов’язку жінок носити хустку — вони згодні з приписом іслами, який стосується і чоловіків, і жінок, одягатися скромно, однак уважають, що хустка є символом пригніченого становища мусульманок. Ісламські феміністки борються за право жінок молитися разом з чоловіками, а не в окремо відведеному для них місці (як у 2/3 мечетей, згідно зі статистикою 2000 року). Мусульманська активістка Асра Номані виступила з протестом проти правила мечеті, яку вона постійно відвідує, про те, що жінки повинні заходити через задні двері та молитися на спеціальному балкончику. Вона аргументувала свій протест так: «Пророк Мухаммед не говорив жінкам молитися за ширмами. Ці бар’єри — сексистські вигадки чоловіків» (Урман, 2015).
Основні представники/-ці ісламського фемінізму: Рана Каббані, Асра Номані, Зіба Мір-Хосейні та інші.
Література:
Зінько, С. (2010). Фемініз в ісламі: історія та сучасність. Ґендерний журна «Я», 4, 26–30.
Урман, А. (2015, Март 6). Исламский феминизм: борьба за права женщин на Ближнем Востоке. Vostok Magazine. Воспроизведено с https://syg.ma/@vostok-magazine/islamskii-fieminizm
Коментарі: