Фемінізм марксистський та соціалістичний – рухи в 1960-х рр. розвивалися в контексті загальної критики капіталізму та потужного підйому лівих рухів, що поширилися з Франції, у ситуації повсюдного захоплення інтелектуалів марксизмом, зростання антибуржуазних настроїв і намірів. Соціалістичні та марксистські феміністки бачили себе учасниками цієї боротьби. Головні положення марксистського й соціалістичного фемінізму спираються на взаємозв’язок ґендерної та класової нерівностей з інститутами приватної власності. Різниця напрямів полягала в тому, що перші вважали класову нерівність основною та первинною формою соціальних ієрархій у суспільстві, а другі розглядали клас і стать як відносно автономні системи, кожна з яких створює свою власну ієрархію.
Цей напрям сходить до робіт Карла Маркса, Фрідріха Енгельса (у першу чергу – «Походження приватної власності, сім’ї та держави»), Августа Бебеля, які підкреслювали економічний вимір нерівності, й до праць утопічних соціалістів (Роберт Оуен і Шарль Фур’є), які настоювали (артикулюючи дилему «відмінності – подібності» відмінним від лібералів чином) на моральній перевазі жінки.
Марксистський напрям фемінізму акцентує увагу на специфіці капіталістичної системи, що породжує класову нерівність так само, як і економічну залежність жінки від чоловіка. Ґендерна нерівність може зникнути тільки зі зникненням капіталізму та класів. Той факт, що в кожному класі жінки перебувають у менш привілейованому становищі, ніж чоловіки, є результатом історичного розвитку, спадщиною минулого, деструкція якого можлива за допомогою революційних дій об’єднаного робітничого класу, жінок і чоловіків. Будь-яка мобілізація жінок окремо від чоловіків є контрреволюційною, оскільки роз’єднує потенційні революційні сили. Руйнування класової системи призведе до звільнення суспільства від класової експлуатації, а отже, й ґендерної нерівності.
Феміністський метод реорганізації суспільства – це зміна свідомості, тобто колективна реконструкція значення жіночого досвіду; жінки, користуючись таким методом, усвідомлюють, що їх дискримінація створюється колективним соціальним існуванням.
Усередині марксистського спрямування немає уніфікованої системи поглядів. Підходи різняться залежно від того, які аспекти марксистського аналізу використовуються і для чого. Ідеологічно та організаційно взаємини фемінізму та марксизму досить складні, часом конфліктні. Думка про «невдалий шлюб марксизму та фемінізму» часто зустрічається в літературі. Марксисти критикують фемінізм за буржуазність, за зосередженість на почуттях і оцінках, феміністки звинувачують марксистів за зміщення акцентів від статі до класу, за те, що вони не виходять за межі чоловічого бачення світу.
Одну з найбільш гострих дискусій у марксистському напрямку фемінізму викликало питання про «зарплатню для домогосподарок». Домашню роботу жінок можна інтерпретувати як участь у виробництві, а жінок – як клас, що виробляє додаткову вартість у домашній праці. Маргінальність домашньої роботи при капіталізмі породжує маргінальність жінки в суспільстві. Один з виходів – оплата домашньої праці. Оскільки домашня робота інтерпретується як головний засіб придушення жінки, то жінка повинна принаймні отримувати за це зарплатню. Тоді жінка не буде економічно залежати від чоловіка, а буде отримувати зарплатню від держави за роботу по дому. «Зарплата для домогосподарок» як гасло боротьби відображала феміністське уявлення про те, що стосунки між чоловіком і жінкою в сім’ї мають такий самий соціальний зміст, як і відносини на виробництві.
Марія Роза Дала Коста (Maria Rosa Dalla Costa) вважала, що всі жінки є домогосподарками, незалежно від того, працюють вони за межами дому чи ні. Її погляди вплинули на жінок з обох сторін Атлантики і послужили підставою для невеликого, але агресивного руху за зарплату для домогосподарок на початку 1970-х рр.
На соціалістичний напрям фемінізму (теорія якого почала розвиватися в 1970-ті рр.) вплинув марксистський класовий аналіз і радикально-феміністський аналіз у термінах патріархату. Наприкінці 1960-х рр. на соціалістів сильне враження справили роботи Суламіфь Файєрстоун (Shulamith Firestone), Кейт Міллет (Kate Millet). Придушення жінки виявилося пов’язано не тільки з капіталізмом, а й зі статтю, расою тощо. Влада і пригнічення стали розглядатися як наслідок матеріальних та ідеологічних умов патріархату, расизму та капіталізму. Теоретики цього напрямку Зілла Айзенштайн (Zillah Eisenstein), Джулієт Мітчелл (Juliet Mitchell), Шейла Рауботен (Sheila Rowbothan) вживали термін «капіталістична патріархія».
У всіх жінок є спільний досвід, який стосується материнства та сексуальності. Усі жінки виконують домашню роботу і мають менший рівень свободи в порівнянні з чоловіками. Жінки мають довший робочий день, отримуючи меншу, ніж чоловіки, матеріальну та емоційну винагороду, вони менше беруть участь у прийнятті рішень, мають менше сексуальної свободи й отримують менше сексуального задоволення. Для звільнення жінки потрібно не тільки зміна економічних умов, а й реорганізація «відтворювальної» сфери. Люди повинні мати можливість контролювати народжуваність, аборти, виховання дітей і незалежно від статі повинні мати, наприклад, відпустки по догляду за дітьми, гнучкі робочі графіки. У цьому сенсі рівність розширюється не тільки для жінок, але і для чоловіків (цей принцип одержав згодом широке поширення в Скандинавії, де багато чоловіків беруть відпустки по догляду за дитиною).
Марксистська і соціалістична ідеологія стали ідеологією багатьох груп нового жіночого руху 1960-х рр. До середини 1970-х соціалістичні феміністи стали втрачати свою силу, багато жінок-марксисток пішли з соціалістичних організацій і з жіночого руху взагалі [1, с. 47].
Основні представники марксистського та соціалістичного фемінізму: Клара Цеткін (Clara Zetkin), Роза Люксембург (Rosa Luxemburg), Сельма Джеймс (Selma James), Сільвія Федерічі (Silvia Federici), Раїса Дунаєвська (уроджена – Шпігель), Олександра Коллонтай, Ульріка Марія Майнхоф ( Ulrike Marie Meinhof), Барбара Еренрейх (Barbara Ehrenreich), Адельгейд Попп (Adelheid Popp), Зілла Айзенштайн (Zillah Eisenstein), Джулієт Мітчелл (Juliet Mitchell), Шейла Рауботен (Sheila Rowbothan), Марія Роза Дала Коста (Maria Rosa Dalla Costa) та інші.
Література:
1. Королева Т.А. Женское движение: генезис и эволюция // Вестник Томского государственного университета. — № 368. — 2013. — С. 44–50.
Коментарі: