Ґендерна ідентичність – це переживання власної відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників/-ниць певної статі (або таким, що приписуються представникам/-цям певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією).
Потрібно розрізняти статеву ідентичність та ґендерну. Людина може володіти чітко визначеною статевою ідентичністю та водночас мати труднощі із ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність жіночому чи чоловічому ідеалам. Ґендерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних чинників, а не від біологічної природи людини. Для зрілої особистості ґендер стає заміною статі (Гороностай, 2004, c.134).
У структурі ґендерної ідентичності можна виділити три компоненти:
- пізнавальний — усвідомлення приналежності до певної статі й опис себе за допомогою категорій мужності-жіночності. Це Я-образ чоловіка або жінки, усвідомлення ступеня типовості-нетиповості своїх якостей як представника/-ці ґендерної групи;
- оціночний — припускає оцінку рис особистості та особливостей рольової поведінки шляхом співвіднесення їх з еталонними моделями маскулінності-фемінності;
- поведінковий — саморепрезентація себе як представника/-ці ґендерної групи, а також подолання криз ідентичності шляхом вибору поведінки відповідно до особистісно значущих цілей і цінностей (Малкина-Пых, 2006, с. 64).
Література:
Горностай, П. П. (2004). Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник (с. 132–155). Київ: «К.І.С».
Малкина-Пых, И. Г. (2006). Гендерная терапия (Справочник практического психолога). Москва: Эксмо.
Коментарі: