Ґендерна компетентність — соціально-психологічна характеристика людини, що дозволяє їй бути ефективною в системі міжстатевої взаємодії.
Ґендерна компетентність особистості включає: 1) знання про існуючі ситуації ґендерної нерівності, фактори й умови, що їх викликають; 2) вміння помічати й адекватно оцінювати ситуації ґендерної нерівності в різних сферах життєдіяльності; 3) здатність не проявляти у своїй поведінці ґендернодискримінаційних практик; 4) здатність вирішувати свої ґендерні проблеми і конфлікти, якщо вони виникають.
Іншими словами, ґендерна компетентність — це здатність чоловіків і жінок помічати ситуації ґендерної нерівності в навколишньому житті; протистояти сексистським, дискримінаційним діям і впливам; самим не створювати ситуації ґендерної нерівності.
Формування ґендерної компетентності — це цілеспрямована діяльність, у результаті якої людина демонструє компетентність у ситуаціях із вираженою ґендерною складовою. Іншими словами — це рух у напрямку від ґендерної некомпетентності до компетентності, тобто набуття та освоєння ґендерних знань, умінь і способів ґендернокоректної поведінки. Виділені складові ґендерної компетентності (сформульовані як знання та вміння) можуть допомогти у формулюванні кінцевих цілей навчання в процесі ґендерної освіти державних і муніципальних службовців.
У процесі формування і розвитку ґендерної компетентності особистості можна виділити три основні етапи діяльності:
I. Етап формування системи ґендерних знань.
II. Етап формування умінь аналізу явищ і ситуацій ґендерної нерівності.
III. Етап відпрацювання навичок ґендерно компетентної поведінки.
Перший етап — етап формування системи гендерних знань включає освоєння базових ідей ґендерної теорії. До базових ідей гендерного підходу зараховують такі положення:
1. Чоловіки та жінки, як представники/-ці соціальних груп, скоріше схожі, ніж різні. Це стосується і переважної кількості психологічних характеристик чоловіків і жінок і особистісних особливостей, необхідних для виконання різних соціальних ролей. Отже, немає підстав для жорсткої диференціації чоловічих і жіночих ролей; соціальні ролі чоловіків і жінок взаємозамінні та схожі. Існуюча в суспільстві ґендерна диференціація і поляризація є не біологічно зумовленою, а соціально сконструйованою.
2. Соціальні статуси та позиції чоловіків і жінок у публічних і приватних сферах життєдіяльності не повинні вибудовуватися за принципом ієрархічності. Іншими словами, ні в суспільному устрої, ні на рівні груп та особистостей немає переконливих підстав для того, щоб чоловіки, або жінки займали домінуючі позиції в громадському або приватному житті. У рамках ґендерного підходу стверджується, що жодна стать не має права домінувати над іншою, відносини між представниками різних статей повинні вибудовуватися на основі паритету, рівності прав та рівності можливостей реалізувати свої права. Партнерська модель відносин між чоловіками та жінками, ґендерними групами повинна стати основною, а егалітарні уявлення, що відображають рівність статей (тобто відсутність ієрархічності статусної диференціації ролей чоловіків і жінок) повинні розділятися переважною більшістю членів і членкинями суспільства.
3. Біологічні особливості кожної статі не можуть бути підставою і виправданням ситуацій ґендерної нерівності. Недетермінованість соціальних ролей біологічною статтю їх носія показує, що людина виконує ту чи іншу роль не тому, що виконання цієї ролі задано її анатомією, а тому, що цьому сприяють соціально сформовані схильності, бажання, мотиви особистості, а також життєві обставини.
Другий етап — етап формування умінь аналізу явищ і ситуацій ґендерної нерівності включає:
1. Оволодіння вміннями аналізу явищ і ситуацій ґендерної нерівності в навколишньому житті. Людина, зацікавлена в розвитку своєї ґендерної компетентності, повинна навчитися помічати ситуації прояву різних форм упереджень у поведінці інших людей. Більш явні форми прояву упереджень не складно помітити, уміти відзначати прояви більш прихованих форм — набагато складніше. Для тренування цих умінь використовуються завдання, пов’язані з аналізом ситуацій ґендерної нерівності у сфері міжособистісних відносин і в різних соціальних інститутах (організаціях, ЗМІ, у сфері освіти).
2 Оволодіння вміннями аналізу власних упереджень, аналіз своєї поведінки, у якій проявляються ґендерні упередження. Це процес усвідомлення ситуацій, у яких кожна людина була об’єктом або суб’єктом демонстрації ґендерних упереджень. Головне завдання цього етапу: навчитися помічати прояви сексизму та неосексизму у своїй поведінці.
Третій етап — етап відпрацювання навичок ґендернокомпетентної поведінки. Основне завдання даного етапу — навчитися не проявляти ґендерні упередження не тільки в поведінці (у сфері міжособистісних контактів і в процесі професійної діяльності), а й на рівні прийняття рішень (Клецина, 2007).
Література:
Клёцина, И. С. (2007). Развитие ґендерной компетентности государственных и муниципальных служащих в процессе ґендерного образования. Женщина в российском обществе, 3 (44), 60–65.
Коментарі: