Жіночі дослідження (women’s studies, фемінологія) - це академічна галузь, яка спирається на феміністичні та міждисциплінарні методи для того, щоб поставити життя жінок та жіночий досвід у центр дослідження, одночасно вивчаючи соціальні та культурні конструкти статі (ґендер); системи привілеїв та утисків; відносини між владою та ґендером, оскільки вони перетинаються з іншими ідентичностями та соціальними статусами, такими як раса, сексуальна орієнтація, соціально-економічний клас та інвалідність (Shaw, Lee, 2004).
Жіночі дослідження – це засновок пяви ґендерних досліджень.
Медж Доусон (Madge Dawson) – австралійська феміністка, стала піонеркою жіночих досліджень, оскільки першою почала викладати курс “Жінки у мінливому світі” у Сіднейському університеті у 1956 році. У 1969 році перші акредитовані курси із жіночих досліджень почали з’являтись у США.
У жіночих дослідженнях виділяють чотири етапи:
- Кінець 60-х – 70-ті рр. – «додати жінок і перемішати» («add women and stir» method). Назва цього етапу належить Шарлотті Банч (Charlotte Bunch), яка вперше сформулювала цей вислів на щорічній конференції Національної асоціації США з жіночих досліджень у 1979 р. У цей період в центрі уваги були жінки як соціальна група, раніше виключена з традиційного гуманітарного і соціального знання. Використання нового жіночого підходу незабаром показало, що практично всі традиційні дисципліни були «ґендерно сліпими», відбивали чоловічі упередження, використовували поняття, що не мали на увазі жіночий досвід. Наприклад, соціологічні дослідження праці виключали вивчення домашньої праці і волонтерської роботи – традиційних видів діяльності жінок; при вивченні епохи Просвітництва ігнорувалося становище жінок цього періоду; в історії і соціології суспільних рухів не було місця жіночим рухам тощо. Таким чином, протягом даного періоду були візуалізовані жіноче життя та досвід, жіночий підхід до аналізу фактів, явищ і процесів. Наприклад, історії були повернуті імена і творчість Христини Пізанської та інших авторок ранніх трактатів на захист прав жінок, жінок-науковиць і авторок літературних творів, жінок-соціологінь та психологінь ХІХ ст., чиї дослідження тематики статі є інтелектуальною основою сучасного фемінізму (Толстокорова, 2005, с.205).
- Початок 80-х рр. – етап перегляду традиційного знання та навчальних курсів — у фокус дослідниць і викладачок потрапили нові сфери знання (тіло, насильство, приватне життя, природа патріархату). Тобто, новий підхід порушив питання про дисципліни. Наприклад, яким чином привілейоване становище вчених-чоловіків впливало на продукування наукового знання? Що відбиралося як гідне наукового (історичного, соціологічного і т.д.) знання? (Толстокорова, 2005, с.206).
- Середина 80-х рр. – увага до відмінностей і нерівності між самими жінками (класові, расові, етнічні, вікові й ін.), розуміння розмаїтості жіночих досвідів. Розвиток жіночих, а згодом і ґендерних, досліджень і навчальних курсів на цій основі став можливим багато в чому завдяки появі до цього часу в університетах досить великої кількості жінок, насамперед, серед науковців і викладачів у сфері гуманітарних і соціальних наук. Вони привернули увагу вчених і громадськості до відсутності досліджень про роль жінок в історії, науці, до культурного формування фемінінності й маскулінності та уявлень про ролі статей у суспільстві тощо. Були опубліковані роботи про тривалу дискримінацію жінок у суспільному і приватному житті, на ринку праці, про обмежений доступ до освіти і професійного розвитку, а також до політики на рівні прийняття рішень. Заглиблюючись у дослідження відносин статей, вивчаючи відносини ґендеру і влади, вони кинули виклик традиційним уявленням про роль жінок і про статеві відмінності, що укорінилися в історії, літературі, психології, соціології (Толстокорова, 2005, с.206).
- 1990-ті рр. — етап пов’язаний з розвитком глобальної інфраструктури та підвищенням уваги до міжнародних проблем жінок. Освітні програми та дослідницькі проекти з проблем жінок стали поширюватися в країнах Західної Європи, Африки, Близького Сходу, Азії та Латинської Америки. Були засновані регулярні міжнародні літні інститути, конференції та конгреси, що проводяться за підтримки численних жіночих організацій. Це призвело до інтенсивного обміну інформацією та досвідом між науковцями та викладачами. Освітні програми набували міжнародну, глобальну орієнтацію. У зв’язку зі зростаючим числом публікацій, що вийшли в постколоніальних державах і країнах третього світу, сучасні програми з жіночих досліджень ставлять акцент на питаннях політики, соціально-економічного розвитку, на проблемах мілітаризму, репродуктивних прав, біженців та ін. (Малкина-Пых, 2006, с. 35).
Основною причиною перетворення жіночих досліджень на ґендерні слугувала усталена ідентифікація жіночих студій із фемінізмом. Навіть позбавлений радикалізму, фемінізм подекуди набував духу інтелектуальної та ідеологічної замкненості, відмовляючи в своїй теорії іншим дослідженням, непов’язаними суто із жіночою проблематикою (Головашенко, 2004, с. 87).
Література:
Shaw, Susan M., Lee, Janet (2014). Women’s voices, feminist visions: classic and contemporary readings (Sixth ed.). New York, NY: McGraw-Hill.
Толстокорова, А. В. (2005, 22 грудня). Вплив жіночого руху на філософію вищої освіти: західний досвід та українські перспективи. Американська філософія освіти очима українських дослідників: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (с. 200–206.). Полтава.
Малкина-Пых, И. Г. (2006). Гендерная терапия (Справочник практического психолога). Москва: Эксмо.
Головашенко, І. О. (2004). Становлення теорії ґендеру. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник (с. 79–108). Київ: «К.І.С.».
Коментарі: