Біодетермінізм

Біодетермінізм (біологічний детермінізм) – принцип розгляду явищ, згідно з яким визначальними для характеристик людини, у цьому випадку ґендерних та статевих, вважаються біологічні природні фактори. Уперше біодетермінізм виник у середині ХІХ століття в контексті вчення Дарвіна про природний добір, спочатку для пояснення своєрідності поведінки живих систем, до яких згодом стали зараховувати і людину [1].

Біодетерміністи/-ки надають статі привілейованого значення. На їхню думку, саме біологічна стать не просто визначає людину як чоловіка або жінку, але й формує її ґендерний образ. Біологічні відмінності між статтями розглядаються як універсальна основа, що має своє культурне продовження у вигляді ґендерних ролей у кожному суспільстві. Так, культуролог Ігор Коган стверджує, саме стать багато у чому визначає та наповнює змістом кожну форму людської діяльності, кожен зразок людської поведінки, кожен тип людської думки, почуттів або творчої уяви. Стать один із тих елементів, які грають визначальні ролі у виборі напряму руху культурного процесу в багатьох його іпостасях і течіях [2, с. 22].

З позиції біодетермінізму, стать людини – це не другорядна характеристика, що слідує одразу за поняттям людини. Стать – це і є сама людина, це перше, що конституює людину. Анатомія та фізіологія є лише наслідком статі, вони змінюються під впливом віку та оточуючого середовища, стать не змінюється за жодних обставин. Це положення не відміняє внутрішню динаміку статі, а лише стверджує наявність незмінної статевої структури та статевої диференціації біологічного як непорушної основи існування та функціонування живого організму [2, с. 22].

Отже, основна ідея біодетермінізму в ґендерній теорії, полягає у так званій ідеї статі:

Незважаючи на те, що чоловік і жінка належать до одного виду Homo Sapiens, що тільки підкреслює біологічну єдність людей у рамках живого світу, не дивлячись на невеликі відмінності між чоловічими та жіночими організмами, що містяться у їхній репродуктивній функції, біодетерміністи із впевненістю заявляють про те, що саме вона (репродуктивна функція) формує ту відмінність між чоловічим і жіночим, між маскулінним і фемінним, яку ми наразі маємо в суспільстві. Саме біологічна відмінність між чоловіками та жінками створює чоловічі та жіночі ґендерні образи, впливає на різноманітні сфери суспільного та приватного життя, а також на психологічні відносини між статями.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити такі дискусійні положення біодетермінізму стосовно питань статі та ґендеру:

1. Біодетерміністи/-ки стверджують, що учать у процесі репродукції є первинним біологічним призначенням і чоловіка, і жінки. Це, на їхню думку, закріплено на анатомічному рівні та статевими ознаками [3, с. 110]. Однак, у суспільстві ми можемо спостерігати контроль людини над власним статевим життям та її емансипацію від дітонародження. Тут слід говорити не тільки про широкий спектр методів та засобів контрацепції, абортивну практику, але й зміну життєвих пріоритетів. Збільшення віку материнства та батьківства (середній вік материнства в Україні – 27,13 років; у Канаді, Германії, Швеції, Норвегії, Італії, Іспанії, Японії, Франції та багатьох інших країнах середній вік материнства перевищує 30 років), зростання кількості однодітних сімей та child-free пар, ставлять під питання біологічну природу материнського інстинкту зокрема та «природне призначення» статей у цілому.

2. Біодетермінізм наголошує увагу на відмінності антропометричних характеристик у чоловіків та жінок. Сюди відноситься і зріст людини, і маса тіла, і співвідношення різних тканин, м’язів та органів в організмі. Саме тому, на думку біодетерміністів/-ок, стабільно нижчими на 9–21% є показники жінок у більшості видів спорту, проте гнучкість і грація – більш розвинені.

Проте тут можна заперечити тим, що спортивні рекорди щороку «б’ються». Те, що колись вважалося досягненням серед чоловіків, сьогодні стає нормою для жінок і навпаки. І поки межі, яка б була нездолана шляхом вправ і тренувань тіла, не досягнуто. Окрім того, вага тіла, ріст, розвиненість різних тканин людини у сучасному суспільстві достатньо сильно залежать від успадкованих дітьми схильностей, захворювань, дієти, способу життя і не в останню чергу – моди. Враховуючи складність визначення біологічної норми цих характеристик, розглядати їх слід швидше у рамках ґендерної, а не статевої диференціації [3, с. 111].

Так, наприклад, американська філософиня фемінізму Елісон Мері Джагер (Alison Mary Jaggar) показала, що зміна суспільних звичаїв призводить до змін в організмі людини. У такий спосіб вона звернула увагу на те, що жінки стають фізично сильнішими, оскільки фізична жіноча міць стала соціально прийнятною. Окрім того, змінюючи суспільні звичаї, можна впливати не тільки на зовнішній вигляд людини, а й на її внутрішню біологію з включенням змін в її генетичний код. Так, культурна перевага, надана тендітним жінкам у певних суспільствах, призвела до переважного вибору саме таких жінок для репродуктивних цілей. Джагер заявила, що взаємні причинні зв’язки між біологією й суспільними звичаями зробили теоретично проблематичною ідею чіткої демаркації природи та культури [4, с.109]; [5, с. 290].

3. Гіпотеза функціональної асиметрії мозку (ФАМ) намагається пояснити когнітивні відмінності між статями та виправдати розподіл ґендерних ролей, ґендерну сегрегацію праці, та, у кінцевому рахунку, ґендерну нерівність особливістю пренатального розвитку, флуктуацією чоловічих та жіночих гормонів, швидкістю статевого дозрівання тощо. Такий підхід повністю нівелює індивіда як суб’єкта, творця соціальної реальності. Теорія соціального конструювання ґендеру спростовує означений есенціалізм, наголошуючи увагу на тому, що більшість відмінностей між жінками і чоловіками мають не біологічну, а соціокультурну та історичну природу. Так, здатність до певних видів діяльності швидше зумовлюється ґендерними стереотипами конкретного соціального середовища, які схвалюють та заохочують шаблони ґендерно вірної поведінки, ніж фізіологічними процесами в організмі людини. Руйнація монополій статей на так звані суто чоловічі та суто жіночі сфери діяльності засвідчує безглуздість ґендерної поляризації, якої дотримуються більшість прибічників гіпотези ФАМ.

4. Надаючи репродуктивній функції людини визначальної ролі, біодетеремінізм спирається на статевий диморфізм, тобто на дві протилежні статі – чоловічу та жіночу. Однак поняття статі є складнішим та не обмежується лише природною здатністю до відтворення наступних поколінь. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) наголошує, що важливо визнати існування осіб, які не вписуються у бінарну систему категорій чоловічої та жіночої статей [6]. Акцент на репродуктивних процесах робить невидимими змішані, перехідні статеві форми. Відома американська феміністка, професорка біології Енн Фаусто-Стерлінг (Anne Fausto-Sterling) у своїй статті «П’ять статей: чому чоловіка та жінки недостатньо» говорить, що з біологічної точку зору існує багато градацій від жінки до чоловіка та в залежності від того, який комплекс статевих ознак переважає, варто вести мову щонайменше про п’ять статей, а саме: 1) носії жіночих геніталій – жінки; 2) носії чоловічих геніталій – чоловіки; 3) носії змішаних геніталій – гермафродити (герми); 4) носії переважно жіночих, але з чоловічими елементами геніталій – фемінні псевдогермафродити (ферми); 5) носії переважно чоловічих, але з жіночими елементами геніталій – маскулінні псевдогермафродити (мерми). Окрім того, дослідниця зауважує, що стать – це величезний, надзвичайно гнучкий континуум, який не можна жорстко обмежувати навіть означеними п’ятьма категоріями [3, c. 114], [7, 1994].

На думку української вченої Людмили Малес, стать відноситься до низки понять, що зникають. Сам факт обговорення біологічних і ґендерних засад чоловічого та жіночого є доказом того, що існування статі як бінарної опозиції проблематизується. Сумнів у непорушності статевого поділу людства посилюється запровадженими технологіями та новітніми відкриттями у біології, медицині та психології. Можливості контрацепції і визнання репродуктивних прав жінок, більша відкритість суспільства до різних сексуальних орієнтацій, можливості хірургічної зміни статі, зрештою, виникнення техніки штучного дітонародження – майже повністю знімають біологічні бар’єри, що тяжіють над людиною, роблячи її стать вироком [3, с. 114].

Хоча гіпотеза про те, що біологічні фактори визначають характерні риси поведінки жінок і чоловіків, не може бути повністю відкинута, спроби ідентифікувати фізіологічні причини такого впливу не мали успіху протягом останнього століття. Ентоні Гідденс (Anthony Giddens) стверджує, що не існує свідчень наявності механізмів, що пов’язують подібні біологічні сили зі складною соціальною поведінкою чоловіків і жінок. Теорії, прихильники яких вважають, що при формуванні людської поведінки індивід підпорядковується певній вродженій схильності, нехтують життєво важливою роллю соціальної взаємодії [8].

Найбільш відомим у вітчизняній науці прикладом біодетермінізму є еволюційна теорія статі В. А. Геодакяна.

Біодетермінізм часто виступає об’єктом феміністської критики, оскільки він мислить природні фактори як незмінні. Однак і самі феміністки не одноразово зверталися до біології з метою аргументувати власні погляди. В цьому контексті доцільно буде пригадати «фемінізм особливих прав», що згодом перетворився на «фемінізм державного забезпечення», радикальний фемінізм, окремі теорії жіночої сексуальності (Моніка Віттіг, Люс Ірігарей) та ін. – усі вони в тій чи іншій мірі апелюють до біологічного есенціалізму, тобто до особливої жіночої природи, яка відмінна від чоловічої, із її власними специфічними жіночими цінностями.

Література:

1. Булавина Т. В. Биодетерминизм. // Словарь гендерных терминов / Под ред. А. А. Денисовой / Региональная общественная организация «Воvegсток-Запад: Женские Инновационные Проекты». М.: Информация XXI век, 2002. — 256 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.owl.ru/gender/383.htm.

2. Коган И. Л. Тендерная культурология: культура пола и «пол» культуры.— Мн.: Ковчег, 2003.— 336 с.

3. Малес Л. В. Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники // Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: “К.І.С.”, 2004. – С.109-131.

4. Jaggar, A. M. (1983). Radical feminism and human nature. Feminist politics and human nature (pp. 83–168). Totowa, NJ: Rowman and Allanheld: Harvester.

5. Nicholson, L. (1998). Gender. In A. M. Jaggar & I. M. Young (Eds.), A Companion to Feminist Philosophy (pp. 289–297). Malden, Mass. ; Oxford : Blackwell Pub.

6. Gender. (August 2015, Fact sheet №403). World Health Organization. Retrieved from http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs403/en/.

7. Fausto-Sterling, A. (1993). The Five Sexes: Why Male and Female Are Not Enough. The Sciences, 33 (2), рp. 20–24.

8. Giddens, A. (1997). Sociology (3rd ed.). Cambridge [England]: Polity Press.

Шевченко З.В. Ідея біодетермінізму в ґендерній теорії // Суспільні науки: сучасні тенденції та фактори розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, Україна, 23-24 січня 2015 року). – Одеса: ГО «Причорноморський центр досліджень проблем суспільства», 2015. – С. 106-108.

або

Шевченко З.В. Біодетермінізм [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://a-z-gender.net/ua/biodeterminizm.html

Коментарі:


*

code