Гіноцентризм (від грец. «gyno» – «жінка») – це практика, яка свідомо або несвідомо ставить особу жіночої статі або жіночу точку зору в центр власного світогляду. Жіноче світосприйняття, жіночі потреби та бажання мають пріоритет у цій системі, жіночий погляд виступає точкою відліку або призмою, через яку аналізуються всі питання. Гіноцентризм — це поняття протилежне до андроцентризму.
Починаючи із другої половини ХХ ст. поняття фемінного у феміністичній філософії виступає вже не предметом дослідження, а його методом. Наприклад, британська теоретикиня фемінізму Айріс Меріон Янг (Iris Marion Young) у книзі «Гуманізм, гіноцентризм і феміністична політика» визначає домінуючі до 1970 року соціалістичні, ліберальні та радикальні феміністичні течії як «гуманістичний фемінізм», в той же час всі напрямки феміністичної думки, що виникли пізніше, вона називає «гіноцентризмом». У рамках «гуманістичного фемінізму» чоловіки та жінки мають зробити нормою своєї ідентичності так званий «гуманістичний потенціал». Цей феміністичний напрямок концентрує свою увагу на критиці патріархатної системи суспільних відносин, яка призводить до пригнобленого становища жінок .
На відміну від «гуманістичного», так званий «гіноцентричний фемінізм» критикує той факт, що наголос на «гуманістичному потенціалі» призводить до нівелювання жіночого досвіду. Таким чином, ця друга генерація феміністичної думки намагається обґрунтувати нормативну ідентичність жінок не в їхній спільності із чоловіками, а навпаки у відмінності фемінного і маскулінного.
До теоретикинь, що відстоюють «гіноцентричну» точку зору, Айріс Меріон Янг зараховує Сьюзан Гріффін (Susan Griffin), Керол Гілліган (Carol Gilligan), Мері О’Брайeн (Mary O’Brien), Ненсі Хартсок (Nancy Hartsock), Сару Раддек (Sara Ruddick), Люс Ірігарей (Luce Irigaray) та Юлію Крістєву (Julia Kristeva).
Розглядаючи «гіноцентризм» та «гуманістичний фемінізм», Юлія Крістєва у своїй праці «Час жінки» зазначає, що в той час, як у першій генерації фемінізму основним питанням наукового дискурсу виступає проблема «його історії» (саме «hi-story», а не «he-story», що, можливо, було б логічнішим), друга генерація, у свою чергу, розглядає вже «її історію» («herstory»).
Однак, на думку Крістєвої, ми також маємо вести мову й про третю генерацію фемінізму, адже, наприклад, у Франції та Італії спостерігається суміш обох вищезазначених позицій (Гончарова, 2007, с.32).
Література:
Гончарова, К.О. (2007). «Гіноцентризм» як друга генерація фемінізму. Дні науки філософського факультету – 2007: міжнар. наук. конф. (18-19 квіт. 2007 р.): матеріали доп. та виступів, 5, 31–32. Київ: Київський університет.
Шевченко, З. В. Гіноцентризм. Словник ґендерних термінів (с. 41-42). Черкаси: видавець Чабаненко Ю.
Коментарі: