Постфемінізм — наступний етап за фемінізмом, в якому поняття класичного фемінізму піддалися переосмисленню. Термін з’явився в Європі на початку 90-х років ХХ століття. Часто постфемінізм називають новим фемінізмом або посмодерністським фемінізмом.
Варто відзначити складність значення терміна. Постфемінізм може розглядатися як продукт фемінізму, з тією різницею, що у феміністок була чітка програма, якої немає у покоління постфеміністок. Можливо, це пояснюється порівняно нещодавнім його становленням.
Само слово припускає зв’язок з фемінізмом. Фемінізм і різні його види (ліберальний, марксистський, радикальний, лесбійський) знайомий багатьом. Постфемінізм пропонує свій відмінний знак — використання префікса «пост», що означає змінену спадкоємність. Префікс припускає в деякому розумінні кінець фемінізму або його неминуче старіння, також він може означати «рух вперед, за межі», або «відкидання, позбавлення». Суспільство рухається далі до більш «модної» течії. Фемінізм дозволив постфемінізму претендувати на видозмінену позицію, привласнити феміністські постулати і дискурс. Софія Фока (Sophia Phoca), одна з теоретикинь явища, висловлює думку, що постфемінізм можна вважати іншим проявом фемінізму, його новою стадією. Вважається, що фемінізм досяг багато чого; постфемінізм, ймовірно, поставить перед суспільством нові завдання.
Постфемінізм може трактуватися як відмова від спроби фемінізму створити місце для жінки поза патріархатною системою і бажання знайти своє власне місце. У той час як феміністки продовжують суперечки про природу патріархатної суспільної системи, постфеміністки з новою силою оголошують про свою жіночу сутність (womanhood).
Вперше найбільш значимо термін «постфемінізм» був ужитий в жовтні 1982 року, коли журнал «Нью-Йорк Таймс» опублікував статтю Сьюзан Болотін (Susan Bolotin) під назвою «Голоси постфеміністського покоління». Стаття ґрунтувалася на низці інтерв’ю з жінками, які в цілому погоджувалися з завданнями фемінізму, але себе до феміністок не зараховували. Іншими значущими статтями, написаними пізніше, стали роботи Тані Модлєєки «Фемінізм без жінок: культура і критика в епоху постфемінізму», Амелії Джонс (Amelia Jones) «Постфемінізм, задоволення фемінізму», і праці Камілли Пальї (Camille Anna Paglia) «Мистецтво сексу і американська культура: есе».
Варто відзначити, що термін був дуже охоче підхоплений ЗМІ. Деякі вважають, що фактично постфемінізм — це безперервний «технологічний процес», який упевнено розвивається за допомогою засобів масової інформації (Ремаева, 2007).
Основні представниці постфемінізму: Камілла Палья (Camille Anna Paglia), Амелія Джонс (Amelia Jones), Софія Фока (Sophia Phoca) та інші.
Перелік використаних джерел:
Ремаева, Ю. Г. (2007). Постфеминистская проза Британии на рубеже XX-XXI ст. : Феномен «чиклит»: дисертация … кандидата филологических наук: 10.01.03. Нижний Новгород.
Коментарі: